пільною верхівкою стали феодали. Лише вони були власниками землі. Тому всі, хто користувався землею, залежали від них. Феодали не були рівні за знатністю й багатством, а поділялися на розряди. До найвищого розряду належав король — власник усієї землі в державі. Король наділяв землею своїх наближених і тому ставав їхнім сеньйором (старшим), а вони вважалися його васалами (слугами). Васали короля, у свою чергу, наділяли землею менш знатних феодалів, отож ставали їхніми сеньйорами, а їх мали за своїх васалів. Дрібні васали наділяли землею ще дрібніших і т. д. Отже, кожен феодал був водночас і сеньйором, і васалом. Сам король, сеньйор сеньйорів, вважався васалом Бога чи римського папи. Такі суспільні зв’язки історики назвали васалітетом.
З’ясуй, хто був власником землі, яку король герцогу, а той передав її як феод графу?
Сеньйора і васала об’єднували певні взаємні обов’язки. Сеньйор зобов’язувався захищати васала, озброїти його, годувати і навіть розважати, щоб той не нудьгував. Якщо щастило, підшукував йому хорошу жінку. Васал же, який був ніби дитиною сеньйора (саме це слово спершу означало «мала дитина»), присягав вірно служити своєму сеньйору, бути його радником, у всьому допомагати. Бути чиїмось васалом у середні віки не вважалося принизливим. Навпаки, той, хто порушував присягу відданості, вважався мерзенним зрадником і вкривав своє ім’я ганьбою. Бути «малою дитиною» сеньйора багатьом навіть подобалося, адже обов’язки васала не надто обтяжливі, тим часом сеньйор дбав про безпеку і статок васала та його сім’ї. Недарма існували васали відразу кількох, а то й кількох десятків сеньйорів.
Склався суворий порядок підлеглості нижчих феодалів вищим. Його умовно назвали «феодальною драбиною». На цій «драбині» кожен феодал займав відведений йому «щабель», задовольнявся тією посадою, яка відповідала його знатності.
Король — верховний правитель у монархічній державі.
Васалітет — особиста залежність одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів).
«Феодальна драбина» — поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості нижчих вищим.
Для всезнайок
Наприкінці ХІІІ ст. один німецький феодал вважав себе васалом відразу 20-х сеньйорів, інший — аж 43-х!
Васал слухав лише свого сеньйора, якому він присягав (вкладав свої руки в його долоні й промовляв: «Сір, відтепер я ваша людина»). Тому навіть король не міг розраховувати на підтримку з боку чужих васалів. У середні віки було правило: «Васал мого васала — не мій васал».
Васалітет найперше оформився у франків (завдяки бенефіційній реформі Карла Мартелла). У середині IX ст. король франків Карл Лисий велів, щоб «кожна вільна людина вибрала собі сеньйора». Згодом васалітет поширився в усій Західній Європі.
Такі відносини між феодалами більшість істориків і називає феодальними.
Але частина істориків вважає феодальними відносини передусім між феодалами та селянами.
Ще на світанку середньовіччя селяни потрапляли в залежність від феодалів. Чому? Найчастіше селяни втрачали волю внаслідок королівських земельних дружинникам і слугам. Земля жалувалася
разом з селянами, бо без їхньої праці вона нікого не годувала. Часто селянин сам вручав себе та свій наділ церкві чи феодалу, щоби ті захистили його мирну працю в обстановці розгулу насильства. Потрапляли в залежність зубожілі селяни, яким землевласники надавали землю в обмін на зобов’язання працювати на них.
Отож селяни втрачали не землю, а право власності на неї. Земля, якою вони користувалися, стала не їхньою. Вони залишалися самостійними господарями (на відміну від рабів в античному світі), але мусили працювати на феодала й залежали від
нього. Це, мовляв, і є феодальні відносини.
Объяснение:
фактически начало смутного времени в россии было положено тем, что лжедмитрий проник в россию с небольшим отрядом, который все увеличивался на фоне крестьянских бунтов. довольно быстро “царевич” привлек на свою сторону простой народ, а после смерти бориса годунова (1605 год) был признан и боярами. уже 20 июня 1605 года он вступил в москву и был посажен на царство, однако удержать престол не смог. 17 мая 1606 года лжедмитрий был убит, а на престол сел василий шуйский. власть этого государя была формально ограничена собором, но улучшения обстановки в стране не произошло.
второй период смуты
он характеризуется выступлениями разных социальных слоев, но прежде всего – крестьян под предводительством ивана болотникова. его войско довольно успешно продвигалось по стране, но 30 июня 1606 году потерпело поражение, и скоро сам болотников был казнен. волна восстаний немного пошла на спад, в пом числе усилиям василия шуйского по стабилизации ситуации. но в целом его усилия не принесли результата – вскоре появился второй лдежмитрий, который получил прозвище “тушинский вор”. он выступил против шуйского в январе 1608 года, а уже в июле 1609 года бояре, которые служили и шуйскому, и лжедмитрию, присягнули на верность польскому королевичу владиславу и насильно постригли своего государя в монахи. 20 июня 1609 года поляки вошли в москву. в декабре 1610 был убит лжедмитрий, а борьба за престол продолжилась.
третий период смуты
смерть лжедмитрия стала переломным моментом – у поляков больше не было фактического предлога находиться на территории россии. они становятся интервентами, для борьбы с которыми собираются первое и второе ополчение.
первое ополчение, которое пошло на москву в апреле 1611 года, особого успеха не добилось, так как было разобщенным. зато второе, созданное по инициативе кузьмы минина и возглавляемое князем дмитрием , добилось успеха. эти герои освободили москву – произошло это 26 октября 1612 года, когда польский гарнизон капитулировал. действия народа – вот ответ на вопрос, почему россия выстояла в смутное время.
объяснение: