Переваги та недоліки адміністративно-командної системи
Адміністративна-командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Якщо навіть коротко розглянути такі основні структурні елементи цієї економічної системи, як відносини власності, механізм координації інтересів різних суб'єктів народного господарства, форми державного регулювання господарських зв'язків між суб'єктами суспільного виробництва та державою, можна зрозуміти історичну приреченість, нежиттєздатність такої системи. Які ж підстави дають право робити такі висновки?
Перш за все, це реальна система відносин власності, що склалася в командно-адміністративній економіці. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Отже, всі основні об'єкти власності належали народу, знаходилися у його володінні, розпорядженні, користуванні, що передбачало єдність, прозорість потреб та інтересів основних суб'єктів економічних відносин. Насправді ж монопольним правом розпорядження та використання основних об'єктів суспільного виробництва володіли владні органи: партійні, радянські, профспілкові, частково господарські. Тобто реально власність на основні засоби виробництва належала навіть не державі, а її бюрократичному апарату управління, який використовував результати праці цілого суспільства на свій розсуд, звичайно, під відповідно сформованими ідеологічними гаслами.
До достоїнств командно-адміністративної системи відносять також великомасштабність виробництва, проте цей момент досить спірний. Щоб показати його неоднозначність, необхідно розкрити таке поняття, як «ефект масштабу». Ефект масштабу (економія на масштабі) - це економічна закономірність, згідно якої сумарні витрати виробництва одиниці продукції на тривалому інтервалі часу падають у міру зростання обсягу випуску продукції. Ця економія обумовлена наступним.
Причину цього зазвичай бачать в тому, що керованість великою організацією знижується: управлінський апарат стає усе більш численним і все далі віддаляється від дійсного виробничого процесу, створюються проблеми обміну інформацією і бюрократична тяганина. Крім того, при зростанні розмірів фірми можуть розмиватися спонукальні мотиви діяльності персоналу, оскільки працівники починають відчувати велику відчуженість від керівного центру. В принципі, негативний ефект масштабу не має практичного обґрунтування, на додаток до цього виникає питання: як визначити, чи досягло підприємство оптимального розміру (якщо допустити існування негативного ефекту масштабу). Тому, аналізуючи економіку СРСР, дуже важко сказати, чи була великомасштабність виробництва негативним моментом, або ж, навпаки, позитивним: прибічники «ринку» вважають, що витрати виробництва були величезними, «плановики» ж дотримуються протилежної думки. [6, c. 71]
Специфіка відносин власності, що склалася в країнах соціалізму, визначала й специфіку механізму координації основних суб'єктів суспільного виробництва. Основу такого механізму визначав не ринок з його об'єктивними законами, а державне централізоване планування, тобто формування потреб, планів розвитку кожного суб'єкта та в реалізації цих планів з єдиного центру. Тому відповіді на питання «що виробляти?», «як виробляти?», «для кого виробляти?» диктували не споживачі, а держава; обмежені ресурси розподілялися між виробниками та споживачами не ринком, а державними органами з їх суб'єктивним і суб'єктивістським баченням потреб та інтересів практично кожного суб'єкта виробництва, кожної людини.
Наприклад, у середині 60-х років в СРСР державними органами було встановлено понад 700 показників з виробництва та реалізації, 400 -- з використання капіталовкладень, 100 - по заробітній платі, праці, фінансах. І причина такої величезної кількості показників, за до яких регламентувалася вся діяльність у народному господарстві, полягає не тільки в бажанні державних органів підкорити та проконтролювати найменші ланки економічної системи. Відсутність відчуття власника, господаря у величезної кількості активних суб'єктів економічних відносин, неможливість задовольнити власні потреби та інтереси законним шляхом приводила до розкрадання та розбазарювання величезної кількості ресурсів, до формування затратної або «абсурдної» економіки.
Заграничные походы русской армии 1813-1814 годов ‑ боевые действия русской армии совместно с прусскими, шведскими и австрийскими войсками по завершению разгрома армии Наполеона I и освобождению стран Западной Европы от французских завоевателей. 21 декабря 1812 года Кутузов в приказе по армии поздравил войска с изгнанием врага из пределов России и призвал их «довершить поражение неприятеля на собственных полях его» .
Целью России было изгнать французские войска из захваченных ими стран, лишить Наполеона возможности использовать их ресурсы, завершить разгром агрессора на его собственной территории и обеспечить установление длительного мира в Европе. С другой стороны, царское правительство ставило целью восстановить феодально‑абсолютистские режимы в европейских государствах. Наполеон после поражения в России стремился выиграть время и вновь создать массовую армию.
1.Вексиллология - изучает знамена 2.Геральдика.Изучает гербы и правила их построения. 3.ГениалогияИзучает родственные связи знаменитых исторических лиц 4.Сфагистика -изучает печати и штампы 5. Нумизматика - изучает денежные знаки 6.Археология -происхождение человека по материальным источникам7.Палеографика - изучает древние надписи иязыки Архивоведение - изучает архивные документы9.Дипломатика-дипломатические отношения государств10.Историческая география-изучает географическую локализацию исторических событий и явлений.
Переваги та недоліки адміністративно-командної системи
Адміністративна-командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Якщо навіть коротко розглянути такі основні структурні елементи цієї економічної системи, як відносини власності, механізм координації інтересів різних суб'єктів народного господарства, форми державного регулювання господарських зв'язків між суб'єктами суспільного виробництва та державою, можна зрозуміти історичну приреченість, нежиттєздатність такої системи. Які ж підстави дають право робити такі висновки?
Перш за все, це реальна система відносин власності, що склалася в командно-адміністративній економіці. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Отже, всі основні об'єкти власності належали народу, знаходилися у його володінні, розпорядженні, користуванні, що передбачало єдність, прозорість потреб та інтересів основних суб'єктів економічних відносин. Насправді ж монопольним правом розпорядження та використання основних об'єктів суспільного виробництва володіли владні органи: партійні, радянські, профспілкові, частково господарські. Тобто реально власність на основні засоби виробництва належала навіть не державі, а її бюрократичному апарату управління, який використовував результати праці цілого суспільства на свій розсуд, звичайно, під відповідно сформованими ідеологічними гаслами.
До достоїнств командно-адміністративної системи відносять також великомасштабність виробництва, проте цей момент досить спірний. Щоб показати його неоднозначність, необхідно розкрити таке поняття, як «ефект масштабу». Ефект масштабу (економія на масштабі) - це економічна закономірність, згідно якої сумарні витрати виробництва одиниці продукції на тривалому інтервалі часу падають у міру зростання обсягу випуску продукції. Ця економія обумовлена наступним.
Причину цього зазвичай бачать в тому, що керованість великою організацією знижується: управлінський апарат стає усе більш численним і все далі віддаляється від дійсного виробничого процесу, створюються проблеми обміну інформацією і бюрократична тяганина. Крім того, при зростанні розмірів фірми можуть розмиватися спонукальні мотиви діяльності персоналу, оскільки працівники починають відчувати велику відчуженість від керівного центру. В принципі, негативний ефект масштабу не має практичного обґрунтування, на додаток до цього виникає питання: як визначити, чи досягло підприємство оптимального розміру (якщо допустити існування негативного ефекту масштабу). Тому, аналізуючи економіку СРСР, дуже важко сказати, чи була великомасштабність виробництва негативним моментом, або ж, навпаки, позитивним: прибічники «ринку» вважають, що витрати виробництва були величезними, «плановики» ж дотримуються протилежної думки. [6, c. 71]
Специфіка відносин власності, що склалася в країнах соціалізму, визначала й специфіку механізму координації основних суб'єктів суспільного виробництва. Основу такого механізму визначав не ринок з його об'єктивними законами, а державне централізоване планування, тобто формування потреб, планів розвитку кожного суб'єкта та в реалізації цих планів з єдиного центру. Тому відповіді на питання «що виробляти?», «як виробляти?», «для кого виробляти?» диктували не споживачі, а держава; обмежені ресурси розподілялися між виробниками та споживачами не ринком, а державними органами з їх суб'єктивним і суб'єктивістським баченням потреб та інтересів практично кожного суб'єкта виробництва, кожної людини.
Наприклад, у середині 60-х років в СРСР державними органами було встановлено понад 700 показників з виробництва та реалізації, 400 -- з використання капіталовкладень, 100 - по заробітній платі, праці, фінансах. І причина такої величезної кількості показників, за до яких регламентувалася вся діяльність у народному господарстві, полягає не тільки в бажанні державних органів підкорити та проконтролювати найменші ланки економічної системи. Відсутність відчуття власника, господаря у величезної кількості активних суб'єктів економічних відносин, неможливість задовольнити власні потреби та інтереси законним шляхом приводила до розкрадання та розбазарювання величезної кількості ресурсів, до формування затратної або «абсурдної» економіки.