Серед синів українського народу однією з наймасштабніших постатей є вчений-енциклопедист, природознавець, мислитель світового рівня Володимир Іванович Вернадський.
Він здобув визнання як основоположник наукових напрямів і нових наук про Землю, творець революційного вчення про біосферу, організатор і перший президент Української академії наук, геніальний теоретик, який визначив магістральний шлях пізнання Всесвіту і законів розвитку цивілізації.
Авторитет ученого був незаперечним як в Російській імперії, а потім — у Радянському Союзі, де він жив та працював, так і за рубежем. Про це свідчить, зокрема, обрання його академіком Імператорської Академії наук, Академії наук України, АН СРСР, Паризької і Чехословацької академій наук, почесним членом Асоціації наук Великої Британії та багатьох авторитетних зарубіжних наукових товариств.
Неоціненним скарбом для нащадків є щоденники Вернадського. Вчений аналізує в них політичне становище Росії й усієї світової спільноти в роки Жовтневого перевороту і громадянської війни, відгукується на події, що відбулися в Україні, розповідає про драматичні епізоди з суспільного та власного життя.
Лише геній задовго до появи висотної авіації і космічних кораблів міг так пророчо уявити собі Земну кулю: "Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторним в інших небесних тілах являється нам Лик Землі — її зображення в Космосі, що вимальовується зовні, з боку, з глибини безмежного небесного В Лику Землі проявляється поверхня нашої планети — біосфера, зовнішня оболонка, що відділяє її від космічного середовища".
У передмові до ювілейного видання фотоальбому, присвяченого вченому, упорядники з гордістю пишуть: "Він був одним з тих представників російської інтелігенції, яка створила велику російську культуру кінця XІX — початку XX ст." І це правда. Як і правда те, що Володимир Іванович був українцем - і не лише етнічним, а й патріотом своєї землі.
Більша частина життя Вернадського була пов’язана з Україною. У Харкові минули його перші десять щасливих дитячих літ. У селі Великі Шишаки на Полтавщині Вернадські мали садибу, куди майже щороку на літо приїздили всією родиною.
Всё
Объяснение:
Главным итогом правления Ивана ІІІ стало объединение вокруг Москвы бо́льшей части русских земель. В состав России вошли: Новгородская земля, долгое время бывшее соперником Московского государства Тверское княжество, а также Ярославское, Ростовское, и частично Рязанское княжества. Остались независимы лишь Псковское и Рязанское княжества, однако и они не были полностью самостоятельны. После успешных войн с Великим княжеством Литовским в состав Московского государства вошли Новгород-Северский, Чернигов, Брянск и ещё ряд городов (составлявших до войны около трети территории Великого княжества Литовского) ; умирая, Иван ІІІ передал своему преемнику в несколько раз бо́льшие земли, чем принял сам. Кроме того, именно при великом князе Иване ІІІ Российское государство становится полностью независимым: в результате «стояния на Угре» власть ордынского хана над Русью, длившаяся с 1243 года, полностью прекращается.
Годы правления Ивана ІІІ также ознаменовались успехами во внутренней политике. В ходе проведённых реформ был принят свод законов страны — «Судебник» 1497 года. В это же время закладываются основы приказной системы управления, а также появляется поместная система. Были продолжены централизация страны и ликвидация раздробленности; правительство вело достаточно жёсткую борьбу с сепаратизмом удельных князей. Эпоха правления Ивана ІІІ стала временем культурного подъёма. Возведение новых зданий (в частности, московского Успенского собора) , расцвет летописания, появление новых идей — всё это свидетельствует о значительных успехах в области культуры.
В целом можно сказать, что правление Ивана ІІІ Васильевича было чрезвычайно успешным, а распространённое в науке и публицистике прозвище великого князя — «Великий» — как нельзя лучше характеризует масштаб деяний этого незаурядного политического деятеля эпохи складывания единого Российского государства