В 1666 г. царь Алексей Михайлович потребовал провести на Дону перепись и вернуть беглых крепостных. Обозлённый ответом казаков «с Дона выдачи нет!», царь перекрыл им торговлю и подвоз продовольствия. Весной 1667 г. тысяча «голутвенных» — бедных, но хорошо вооружённых казаков — ушли за Разиным с Дона на Волгу. Взяв на абордаж богатый караван судов и набирая новых бойцов, атаман силой и хитростью пробился на Каспий и уже с полуторатысячным войском зазимовал на реке Яик (Урал). Весной 1668 г., тщательно подготовив флот, Разин с 3 тыс. бойцов начал поход. Пройдя от Дербента до южных берегов Каспия, казаки добыли много ценного с иранских судов. Хорошо организованное к весне 1670 г. войско рвалось на Волгу. Атаман призывал: «На Русь, на бояр идти». Разин взял Царицын (ныне Волгоград) и разгромил спешившее к городу тысячное войско стрельцов. Под городом Чёрный Яр стрельцы с барабанным боем и развёрнутыми знамёнами перешли на его сторону. Под Астраханью царский воевода дал сражение, но город восстал и 22 июня впустил Разина. Атаман послал 2 тыс. бойцов на Дон, а с остальными пошёл вверх по Волге. Саратов и Самара открыли перед Разиным ворота, в Самаре сильное войско Ивана Милославского и князя Юрия Барятинского было заперто разницами в кремле. Осаждая его, Разин потерял месяц и упустил инициативу в войне. Царь отправил против казаков 60-тысячную армию князя Ю. А. Долгорукова, собирал новые армии в Казани и Шацке. Но каждый день приносил вести о взятии городов и крепостей, о страшной гибели дворян, чиновников, служилых людей и местной знати. Перед восставшими пали Свияжск, Корсунь (ныне Корсунь-Шевченковский), Саранск, Пенза и другие города, в осаде были Нижний Новгород и Кокшайск. Зимой разинцы понесли ряд поражений от правительственных войск. Весной 1671 г. домовитые донские казаки, получив от царя войсками, оружием и припасами, взяли Кагальницкий городок и схватили Разина с братом Фролом. Последний оплот повстанцев — Астрахань пала. Разин был четвертован на Лобном месте в Москве 16 июня 1671 г.
Катерина II (рос. Екатерина II; 21 квітня (2 травня) 1729 — 6 (17) листопада 1796) — російська імператриця (1762–1796). Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Штетіні, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства у православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла І. Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і вбивства чоловіка (1762). Знищила претендента Івана VI (1764). Була прихильницею абсолютизму і просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775—1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763). Вела активну й успішну зовнішню політику. Виграла війни проти Османської імперії (1768—1774, 1787—1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим. Остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво, придушила козацьке повстання Пугачова (1775). У союзі із Пруссією і Австрією ліквідувала одвічного ворога московської держави — Річ Посполиту (1772, 1792, 1795), приєднавши Волинь, Поділля і Білорусь. Здійснила омріяну анексію Курляндії (1795), збільшивши питому частку німців у імперії. Дозволяла німецьким підданим сповідувати лютеранство і використовувати німецьку мову в освіті й науці, але на українсько-білоруських землях нищила греко-католицьку церкву (1793—1796), проводила русифікацію. Здійснила подорож на південь України і Криму (1787). Підтримувала союз із Йозефом ІІ, імператором Священної Римської імперії, сприяла розробці так званого грецького проєкту — відновлення Візантійської імперії під скіпетром свого онука Костянтина. Перед смертю планувала похід для приборкання Французької революції. Вела розкішний іб життя. Окрім чоловіка мала численних коханців-фаворитів: Понятовського (1755—1758), Орлова (1760—1772), Потьомкіна (1774—1776), Завадовського (1776—1777), Зубова (1789—1796) та інших. Померла в Царському Селі, Росія. Похована у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Прізвисько — Велика (рос. Великая, за розширення і зміцнення держави). У традиційній російській історіографії описується як національна героїня. В українській історіографії сприймається негативно, так само як Петро І: за висловом Тараса Шевченка «це той первий, що розпинав Нашу Україну, а вторая доконала Вдову сиротину»[1].
Объяснение: