Есть в истории фигуры, роль которых продолжаем осмысливать и сейчас, открывая в их деятельности новые грани, которые неожиданно оказываются весьма актуальными для Украины, особенно, если принять во внимание нелегкий процесс евроинтеграции нашего государства. Таким был князь Витовт Великий (1350 - 1430) - некоронованный король государства Литовской, Русской и Жемайтийского (своеобразный средневековый аналог объединенной Европы). Именно при нем (в 1410 году) была выиграна Грюнвальдская битва, а 1429-го в подконтрольном Витовту Луцке состоялся съезд европейских монахов. Этому неординарному деятелю мировой, литовской и украинской истории было посвящено Международную научно-практическую конференцию «Князь Витовт: историческая фигура на фоне эпохи», которая состоялась 20 мая в Восточно национальном университете имени Леси Украинский. Открыла ее доктор исторических наук, профессор, проректор по научно-педагогической и учебной работы и рекрутации Светлана Гаврилюк. Во вступительном слове госпожа проректор напомнила о сложной геополитической ситуации, в которой оказалась Украина в XXI веке, и подчеркнула необходимость всеевропейской объединения усилий для противостояния агрессии со стороны России, приведя в пример такого протообьеднання именно деятельность князя Витовта.
С приветственными речами выступили организаторы конференции - ректор Леси вуза, доктор биологических наук, профессор Игорь Коцан, ректор Университета Витовта Великого в Каунасе (Литовская Республика), профессор Юозас Аугутис и декан факультета философии Люблинского католического университета Иоанна Павла II госпожа Моника Вальчак (представляла интересы ректора этого университета, профессора Антони Дембиньски).
ВІТОВТ (1382—1430). Політична діяльність Вітовта розпочалася після втечі з
в'язниці у 1382 році. Він був талановитий політик, і вся діяльність його була
спрямована, на скасування Кревської угоди.
Після втечі з в'язниці Вітовт підбурив Тевтонський Орден на похід проти Ягайла,
але, на прохання Ягайла, замирився з ним. Ягайло обіцяв йому повернути землі
Кейстута, але не виконав своєї обіцянки. До особистої образи приєдналося
обурення, викликане призначенням поляка-намісника. Вітовт знову звернувся до
тевтонів — і знов Яґайло замирився з ним у 1392 році.
Вітовт став господарем Великого Князівства спочатку, як заступник Ягайла, а далі
за ним визнав польський уряд титул Великого князя. Авторитет Вітовта зростав.
Коли Ядвіга звернулася з вимогою данини з Великого князівства, яку нібито
Ягайло подарував їй на віно, Вітовт оголосив її листа старійіішнам, і всі вони
рішуче відмовили: «Ніколи нікому Велике князівство не платило данини!» Він
знову нав'язав стосунки з німцями, і на таємній нараді на остр. Са-.ліні року 1398
князі й бояри литовські та руські проголосили його королем Литовським і Руським.
Кревська угода була скасована. - Дальшим кроком було проголошення
незалежности Великого князівства. Вітовт підготовив прихильність литовців і
Москви, одруживши свою дочку Софію з великим князем Василісм 1. На черзі
стояло коронування Вітовта. Великою помилкою його було втручання в татарські
справи: під час боротьби ханів Золотої Орди він вирішив підтримати Тохтамиша
проти Едигея. Перемога була на боці Едигея. Над Ворсклою 1399 року татари
розгромили Вітовтове військо: забито було десятки князів, поліг цвіт литовсько-
руського лицарства. Про коронацію не могло бути й мови.
Однак, ця поразка над Ворсклою не припинила успіхів Вітовта йа сході, і
дипломатичним шляхом він досягнув того, чого не міг добитися збройною силою.
Не зважаючи на страшний розгром, Вітовт не перестав втручатися в справи Золотої
Орди: брав участь у зміні ханів, висував своїх кандидатів. Розпад Золотої Орди і
заснування Кримського ханства спочатку створили дуже сприятливі для
Литовсько-Руської держави обставини. Вітовт підтримав основоположника його
Хаджі-ґірея, татари зреклися на користь Великого Князівства «історичних прав» на
руські землі і видали на те Вітовтові грамоту. Про це збереглася грамота сина
Хаджі-ґірея, Менґлі-ґірея, але, можливо, що в її основі лежала грамота ще Тох-
тамиша.
Це розв'язало Вітовтові руки, і він почав будувати фортеці в степу, Каравул над
середнім Дністром, Білгород і Чорногород над долішнім Дніпром, Хаджібей, де
пізніше побудовано Одесу. Фортеці будовано великими людськими силами — по
10-12 тисяч селян з 400 підводами там працювало. Біля фортець оселював Вітовт
бояр з обов'язком нести військову службу, татар та й інших людей. Під охороною
фортець постали села. Хаджібей став великим портом, звідки вивозили збіжжя до
Візантії. Таким чином, за Вітовта Правобережна Україна знов заволоділа
Чорномор'ям.
Вітовт, продовжуючи політику Данила та його наступників, закликав німецьких
колоністів і надавав їм Маґдебурзьке право