Іван Виговський був гетьманом українського козацтва впродовж трьох років (1657–59) в період російсько-польської війни (1654–1667). Він був наступником відомого гетьмана Богдана Хмельницького. Його час гетьмана характеризувався загалом пропольською політикою, що призвело до його поразки перед проросійською фракцією серед козацтва.
Внутрішня політика:
1) Робив все для отримання лояльності старшинської верхівки та шляхи;
2) Не приділяв уваги селянському питанню, життю міщан та рядових козаків;
3) Зробив спробу відновлення землеволодіння для шляхти на території Лівобережжі;
4) Збільшив податки та представив практику оренди для козаків;
5) Ліквідував посаду кошового на Січі.
У висновку, у нього не було підтримки широких верств населення. Весною, а точніше у березні 1658 року розпочинається масовий повстанський рух низів, який був схожий на громадянську війну. Через початок суспільних хвилювань та задля припинення громадянської війни, він звертається про до до московського царя та заручається підтримкою Криму. Травень 1658 рік – розбиває під Полтавою загони повстанців (смерть Барабаша та Пушкара);
Зовнішня політика:
1) Намагався продовжувати лінію Богдана Хмельницького щодо отримання незалежної та сильної України на міжнародній арені;
2) Створення українсько-шведського військово-політичного союзу (Корсунь, 1657 рік);
3) Відновлення союзів із Кримським Ханством, Туреччиною;
4) Рада ухвалює позицію щодо укладення перемир’я з Польщею;
5) Вищесказаним, він викликав недовіру у московського правління, чим викликав подальшу реакцію – підкупи задля створення анти гетьманської позиції;
6) Задля збереження миру та визнання Виговського гетьманом, останній йде на поступки Московії, і вже у 1658 році у Переяславі він погоджується на прибуття російських воєвод на територію гетьманщини.
У зовнішній політиці цей курс спочатку привів нового гетьмана до ідеї входження України до Речі Посполитої як рівноправного третього учасника державного союзу.
Объяснение:
Відповідь:
В среднем палеолите (50—70 тыс. л. н.) в пещере Шанидар жили неандертальцы.
В доисторический период через территорию Ирака проходили древнейшие миграции кроманьонцев в сторону Индостана и Восточной Азии. Позднее, около 36 тыс. лет назад, на территории современных Ирака и Ирана появляется барадостская культура верхнего палеолита. Около 18 тыс. лет назад её сменяет зарзийская культура, а в эпоху мезолита, около 9 тыс. лет до н. э., на северо-востоке Ирака появляется шанидар-карим-шахирская культура.
Докерамический неолит в Ираке наступает около 8 тыс. лет до н. э. (джармская культура).
Около 6 тыс. лет до н. э. в центральном Ираке появляется неолитическая культура Хассуна. Почти одновременно с ней существует весьма сходная самаррская культура, которая в конце 5 тыс. до н. э. переходит в убайдскую культуру, распространившуюся далеко за пределы Ирака, на территорию юга Анатолии. Убайдская культура враждовала с халафской культурой (север современной Сирии) и в конце концов поглотила её.
Пояснення:
Соборные школы-это школы, которые открывались при храмах и монастырях. Они отличались от обычных школ тем, что в них не было деления на классы по возрасту. Преподавание велось на латыни, так как именно на латинском языке составлялись различные важные документы, писались книги и читались молитвы.
Образование включало в себя изучение "семи свободных искусств"(тривиум=первая ступень образования и квадривиум=вторая ступень образования).
К первой ступени относилось изучение
1) грамматики (умение читать, понимать, говорить и писать на латыни)
2) риторики (умение красиво говорить, правильно строить свою речь, то есть учиться красноречию)
3)диалектики (искусство рассуждать, убеждать человека в своём мнении, отстаивать его)
На второй ступени образования изучали
4) арифметику (в то время использовались римские цифры)
5) геометрию
6) астрономию
7) музыку(в некоторых источниках считается, что гармонику)
Преподавали в соборных школах профессора, которые читали написанные ими же книги ( то есть давали лекции(lectio=чтение,урок, читать) ) Профессора большое внимание уделяли также изучению работ философов Аристотеля, Платона, Горация и многих других. Человек, который мог процитировать высказывания этих древних авторов считался образованным.