К началу XX века, все латиноамериканские страны (всего их было 20) стали республиками. Национальным языком большинства из них является испанский. На португальском говорят только в Бразилии, а на французском – в республике Гаити.
Самой большой страной здесь является Бразилия, которая считается одной из самых крупных стран в мире. Она вместе с Аргентиной и Мексикой занимает почти две трети территории Центральной и Южной Америки.
Еще в конце XIX века, в странах Латинской Америки произошел промышленный переворот – строились фабрики, развивалась индустрия и торговля, увеличивалось производство и т.д. Но старые методы производства, например, ремесленное и кустарное, так и не были вытеснены. Сохранилось даже и первобытное ремесло (американские индейцы), и это делало экономику Латинской Америки весьма уникальной.
В основном жители Мексики и Южной Америки занимались сельским хозяйством и добычей полезных ископаемых, которые затем отправлялись за границу как экспорт. К примеру, Венесуэла обладала огромными запасами нефти; в Аргентине пасли много скота и выращивали зерно; в Эквадоре и Центральной Америке выращивались экзотические фрукты; в Чили и Боливии добывались металлы, а из Колумбии и Бразилии вывозился кофе.
Отсюда видно, что экономика здесь была очень однородной – Латинская Америка слишком много полагалась на экспорт собственных товаров и на иностранный капитал, что в итоге приводит к диспропорциям.
У 1474 р. наступник араґонського престолу Фердинанд узяв шлюб із королевою Кастилії Ізабеллою. 1479 р., коли Фердинанд вступив на престол Араґону, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. А втім, процес реального об’єднання Кастилії та Араґону розтягнувся надовго. Обидві частини держави суттєво різнилися. Фердинанд та Ізабелла активно взялися до формування єдиної держави із сильною центральною владою. Різні за характером, вони були єдині у своєму релігійному фанатизмі та прагненні до абсолютної влади. Усе, що заважало цьому, підлягало знищенню: іновірці, місцеві вільності, комунальні права, привілеї дворян тощо. Монархи активно підтримували священну інквізицію. Після зміцнення влади і наповнення скарбниці Фердинанд та Ізабелла приступили до вирішення останнього завдання Реконкісти — завоювання Ґранади — володіння мусульман на крайньому півдні Піренейського півострова.
Після нетривалої війни 2 січня 1492 р. над сторожовою вежею двору ґранадських емірів було піднято іспанський прапор. Умови капітуляції емірату були для арабського населення сприятливими. Вони зберігали свою землю та віру. Проте із моменту завоювання всі обіцянки почали порушуватися. На землях Ґранади шаленіла інквізиція, почалося насильницьке хрещення. У 1502 р. королівське подружжя видало указ, згідно з яким кожен мавр чи єврей повинен був або хреститися, або залишити Іспанію. Цей указ започаткував масовий виїзд із Іспанії мусульман та іудеїв, що призвело до занепаду торгівлі, ремесел, сільського господарства, до знелюднення багатьох теренів.
Ціною об’єднання Іспанії стали сотні тисяч вигнанців та економічний занепад багатьох районів. Ці негативні наслідки на той час не були такими відчутними, вони проявилися дещо пізніше, бо саме тоді Колумб відкрив Америку, з якої до Іспанії ринуло стільки золота і срібла, що занепад економіки нікого особливо не схвилював.