Объяснение:
РУСАЛКА ДНІСТРОВАЯ» — укр. фольклорно-літ. альманах, виданий «Руською трійцею» 1837 в Буді (нині у складі м. Будапешт, Угорщина). Пам’ятка доби укр. романтизму. Девізом книги стали слова Я.Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія». Містить укр. нар. пісні з передмовою І.Вагилевича (зокрема, про Н.Морозенка, Коновченка, О.Довбуша, про взяття козаками Варни (нині місто в Болгарії), веснянки, колядки), твори М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького; переклади сербських нар. пісень та уривків із «Краледворського рукопису» В.Ганки; анотований покажчик давніх рукописів бібліотеки василіанського Свято-Онуфріївського монастиря у Львові; укр. грамоту 1424 та рецензію М.Шашкевича на фольклорний збірник Й.Лозинського «Руське весілля».
У передмові («Передслів’ї») М.Шашкевич розцінив альманах як явище загальноукр. національно-культ. відродження, вітав почин Наддніпрянської України щодо розвитку нової літератури, закликав галицьких громадсько-культ. діячів її підтримати, збагачувати та розвивати. Книжка, будучи синтезованим виявом новаторських починань «Руської трійці» в різних ділянках національно-культ. життя укр. Галичини (за висловом цензорів, це — «руська співачка з-над Дністра»), стала маніфестом нац. відродження, започаткувала нову літературу на західноукр. землях. За словами І.Франка, збірка «була свого часу явищем наскрізь революційним».
Новаторський зміст книжки, возвеличування визвол. боротьби народу, поетизація нар. героїв, подвигів козацтва, ствердження етнічної і духовної спільності галичан з усім укр. народом, дух міжслов’ян. взаємності, не традиційна книжна, а жива розмовна нар. мова, не традиційний кириличний, а т. зв. гражданський шрифт спричинили її цензурну заборону і конфіскацію осн. частини (600 прим.) накладу, виданої тільки 1849. Не були конфісковані бл. 200 примірників, частина із яких поширювалася за межами Галичини. Вихід «Р.Д.» прихильно і схвально зустріли видатні національно-культ. діячі Наддніпрянської України (О.Бодянський, М.Костомаров, П.Лукашевич, М.Максимович, І.Срезневський, Т.Шевченко), представники польс., чеської, словац., сербської, хорватської громадськості.
В состав Туркестанского генерал-губернаторства вошли Ферганская, Самаркандская, Сырдарьинская области, в состав Степного – Акмолинская, Семипалатинская, Уральская, Тургайская, Семиреченская (последняя с 1897 года вошла в состав Туркестанского генерал-губернаторства). В областных центрах были созданы полицейские управления.