Осма́нська імпе́рія — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1922 роках. Заснована султаном Османом І на території Мала Азія. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдовське князівство, Дубровницька республіка, Кримське ханство, Мекку, Трансильванію, Імеретінське царство та інших. Очолювалася султанами, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалася міцним центральним урядом (портою) та багатонаціональною бюрократією на місцях. Столиця розташовувалася у містах Сегют (1299–1326), Бурса (1326–1365), Едірне (1365–1453) й Стамбул (1453–1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представники інших релігій обкладалися податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Польщею, Російською імперією, Венеціанською республікою, Папською областю і Мальтійським орденом. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного (1520–1555), простягалась від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями Великої Британії, Франції та Росії.
ответ
Объяснение:
Период, когда единое древнерусское государство распалось на отдельные русские княжества, называется удельным или периодом феодальной раздробленности на Руси. В отношении терминов у историков нет разногласий. Хотя некоторые историки считают, что в этот период сложилась “федерация” княжеств. Также существуют споры по поводу отправной точки процесса распада страны. По вопросу хронологических рамок существует пять различных мнений:
(function(w, n) { w[n] = w[n] || []; w[n].push({ ownerId: 326810, containerId: 'adfox_predmety_300x250_2', params: { pp: 'h', ps: 'eizi', p2: 'gyoz', pk: __clADF__.state, } }); })(window, 'adfoxAsyncParams');
Начало периода удельной Руси связано со смертью и завещанием Ярослава Мудрого (А. Кузьмин, Н. Карамзин);
Созыв Любеческого съезда в 1097 году, когда потомки Ярослава Мудрого договорились о содержании собственной вотчины, – исходная точка процесса развала единого государства (В. Кобрин, К. Базилевич);
Смерть киевского князя Мстислава Великого в 1132 году привел к началу деления государства (О. Рапов, Б. Рыбаков);
Монгольское нашествие на Древнюю Русь (1237-1241 годы) запустило процесс разложения государства (В. Кожинов);
Сам факт существования единого Древнерусского государства до татаро-монгольского ига подвергается сомнению (И. Фроянов).