Незважаючи на співпрацю лівобережного гетьмана, московський цар, так само як і під час Полтавської битви, не довіряв Скоропадському, підозрюючи, що той може об'єднатися з Пилипом Орликом. Саме тому до місць дислокації основних сил лівобережного козацького війська у Гадячі, Сорочинцях, Золотоноші та Чигирині були введені московські підрозділи.
Терор супроти мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і нахабна роздача награбованого московськими вельможам, створення в Україні величезних латифундій Олександра Меншикова, чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дон) і нової московської столиці Петербургу — все це буквально паралізувало діяльність українського уряду.
Нарешті, 1722 року Петро І утворив Малоросійську колегію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Московського царства в Україні по 1709 р. набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль московського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.
1. в В первую очередь, декабристы стремились привлечь армейскую часть, так как наследник престола Николай Павлович не пользовался успехом у армейской части населения. Декабристы считали, заручись они поддержкой армии - победа обеспечена.
2. а
3. а
Александр | (1777-1825)
Наполеон Бонапарт (1769-1821)
4. в Так как Багратион, Барклай де Толли, Д. Давыдов служили в русской армии и участвовали в войне 1812 года, но Давыдов был подполковник, в то время как остальные были генералами и главнокомандующими.
5.а В начале XIX века Российская империя была абсолютной монархией, что означало, что верховная власть пренадлежала императору.
6. б
7. а, б
8. в
9. а
10. а М. Сперанский был убежденный конституционалист, следовательно, предлагал ввести монархию, ограниченную парламентом.
11. б
12. а
13. а
14. в
15. б
16. а Смотрите приложение.
17. а Вся полнота власти в местах в первой половине XIX века пренадлежала генерал-губернаторам и губернаторам.
18. а Наиболее известно снискавшее себе недобрую славу III отделение Собственной Е. И. В. Канцелярии. Было создано 3 июля 1826 года, во главе стоял А. Х. Бенкендорф. Император Николай I преобразовал особенную канцелярию в самостоятельное учреждение, снабженного чрезвычайными полномочиями. III отделение занималось сыском и следствием по политическим делам, осуществляло цензуру, боролось со старообрядчеством и сектантством, расследовало дела о жестоком обращении помещиков с крестьянами и т. д.
1. Основные занятия славян исходили из особенностей земли. В лесах практиковалось подсечно-огневое земледелие. Степную же землю осваивали путем переполоха. Но всё равно урожайность была низкая по причине резко континентального климата. Другие промыслы славян: рыболовство, охота, также было очень распространено бортничество
2. В быту, главным условием для древних славян всегда была чистота, у славян были бани. Они устраивали специальные банные дни.
3. Восточные славяне, как и многие народы в начале новой эры, были приверженцами язычества. Они тпоклонялись природе и славили богов. Известен пантеон славянских языческих богов. В нём имеется определенная иерархия. Наиболее известными божествами являются Сварог, Велес, Перун, Макошь, Лада, Ярило. У каждого из них были свои "функции", для своих богов славяне сооружали специальные храмы-капища, и святилища. Богам приносили жертвы, чтобы задобрить их, или отблагодарить
Незважаючи на співпрацю лівобережного гетьмана, московський цар, так само як і під час Полтавської битви, не довіряв Скоропадському, підозрюючи, що той може об'єднатися з Пилипом Орликом. Саме тому до місць дислокації основних сил лівобережного козацького війська у Гадячі, Сорочинцях, Золотоноші та Чигирині були введені московські підрозділи.
Терор супроти мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і нахабна роздача награбованого московськими вельможам, створення в Україні величезних латифундій Олександра Меншикова, чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дон) і нової московської столиці Петербургу — все це буквально паралізувало діяльність українського уряду.
Нарешті, 1722 року Петро І утворив Малоросійську колегію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Московського царства в Україні по 1709 р. набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль московського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.