Все политические события, которые привели к краху монархии и созданию республики во Франции в конце 18-го века, называются французской революцией.
• В результате французской революции, которая началась в результате рейда Бастилии, король Луи 16 был свергнут и казнен вместе со своей семьей.
• Кроме того, тысячи людей, которые считались антиреволюционерами (от 16 000 до 40 000 человек), также были казнены в этот период.
• В хаосе, созданном Французской революцией, Наполеон Бонапарт пришел к власти в 1799 году и официально положил конец Французской революции.
Объяснение:
Однако последствия революции продолжались в течение многих лет как во Франции, так и во всем мире и привели к новой эре в мировой истории.
• С Французской революцией в результате социальных, экономических и интеллектуальных изменений, которые начались в европейских обществах в течение многих лет, во Франции;
• Абсолютная монархия разрушена,
• была создана республика,
• авторитет церкви сильно ослаблен и
• Феодальная социальная структура в значительной степени исчезла, и появился подход к централизованному управлению.
• После Французской революции Монтескье принял принцип разделения властей. В этом направлении была принята Лимская декларация прав человека и гражданина, и идеи Просвещения, которые защищали разум в борьбе с традиций, и принципы Просвещения, такие как секуляризм, индивидуализм и свобода.
• Декларация прав человека и граждан;
• Равенство людей по рождению,
• Никто не может быть исключен или осужден за свои религиозные убеждения,
• Абсолютный суверенитет принадлежит нации и не может быть собран в руках человека или группы,
• Власть не может считаться законной без одобрения нации, и
• губернаторы несут ответственность перед нацией.
Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.
9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чол. (з них на Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній.
У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму. 14 червня повстали матроси броненосця "Потьомкін". На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям.
На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, в тому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. чол.
Під час жовтневого політичного страйку постали політичні організації робітників - ради. Загалом по імперії їх виникло близько 50. В Україні перша рада з'явилась у Катеринославі (очолював Г. Петровський). Згодом ради виникли в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому. Таким чином, у країні одночасно виникли зародки двох типів влади: парламентаризму (Державна дума) і народного самоврядування (ради). Крім рад, в Україні з'явились і профспілки, яких налічувалось близько 80. Вони об'єднували кілька десятків тисяч чоловік.
Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич). Восени 1905 р. зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року УДП і УРП об'єднались у УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП). На початку 1907 р. із розрізнених гуртків утворилась Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).
Українці прийняли активну участь у виборах до І та ІІ Державних дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у ІІ - 47.
У грудні 1905 р. у Донбасі відбулось збройне повстання, яке було швидко придушено. У 1906 р. відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом лейтенанта П. Шмідта і повстання саперів у Києві під керівництвом Б. Жаданівського. Але зрештою всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені. У країні запанувала реакція.