У II ст. Римська імперія досягла кульмінації розвитку. На початку століття правив імператор Трояк (98-117), під час правління якого зовнішня політика стала наступальною.
Особливо небезпечним для Риму було Дакійське царство. 101р. царя Дакії Децебал а було розбито і він був змушений укласти мир. До римлян переходила частина території Дакії, а 105 р. розпочалась нова війна, що закінчилась у 106 р. приєднанням до Риму всієї Дакії.
Данія - область, яка займала територію Трансільванії, Малої Валахії, частину Великої Валахи та Вакату, отримала назву від імені дакійських племен, що жили там. Даки - група північно-фракійських племен. Уперше про Дакію згадує Юстин при описанні їх війни з бастарнами. Усередині І ст. до н. е. ватажок одного з дакійських племен - Буребіста - об'єднав майже всю Дакію і створив велику армію. Він загрожував навіть римським володінням на південь від Дунаю. У44 р. до н.е. племінне об'єднання даків розпалося. У І ст. до н.е. й у І ст. н. е. римляни, скориставшись міжусобною боротьбою дакійських племен, здійснили кілька походів на північ від Дунаю з метою завоювання Данії. Найбільшого розквіту країна зазнала за часів Децебала (87-106рр. н.е.), який зумів об'єднати даків, створивши могутню державу, здатну тривалий час протидіяти римлянам. Тільки в результаті двох походів Траяна (101-102, 105-106 рр. н. е.) більшу частину Данії завоювали римляни й у 106 р. держава Даків стала римською провінцією. Повстання дакійських племен проти панування римлян (189-161, 181-192рр. та ін.) послабили владу римських імператорів у Данії. У274р. її завоювали готи, а на початку IV ст. - гуни. До V ст. Данію заселили слов'янські племена, які мали значний вплив на місцеве населення.
Завоювання Данії мало певне стратегічне й економічне значення. Було зміцнено римський вплив у Боспорському царстві. Римляни позбулися небезпечного сусіда і отримали зручний плацдарм для того, щоб відбивати напади з північного сходу. Після закінчення Дакійської війни значна увага приділялася укріпленню кордонів. Траян наказав збудувати систему прикордонних укріплень, що сполучалися між собою шляхами. На лінії кордону викопували рови і робили насипи. Таким чином створювався бар'єр, що мав перешкоджати можливому наступу варварів.
Незабаром посилилася римська агресія і на сході. 106 р. було приєднане Набатейське царство в Аравії, а через кілька років розпочалася війна з Парфією.
с конца 1917 г. до конца 1920-х гг. и свертывания нэпа – период женсоветов и большевистского экспериментирования в сфере семейно-брачных отношений. В рамках этого, “большевистского”, периода женский вопрос решился посредством “рассемеивания” (дефамилизации) и политической мобилизации женщин.
Осуществляя свой уникальный социальный эксперимент, большевики, пришедшие к власти осенью 1917 г., разумели под “решением женского вопроса” прежде всего скорейшее “коммунистическое воспитание” женщин, привлечение их в партийные ряды с дальнейшим выдвижением на государственные посты.
(Также по кодексу 1918 г. уравнили права женщин и мужчин.)
Различия были в том, что Александр был реформатором/либералом, а Николай - консерватором. Однако оба были весьма умны, образованы и понимали, что России необходимы реформы. К тому же, оба были императорами и, соответственно, считали, что единственная надежда России - это самодержавие, что только единоличный государь может править страной. В свое царствования оба царя проводили реформы, однако не очень значительные, так как оба боялись мнения высших кругов общества. Александр был либералом, и старался образовывать народ, прислушивался к мнению интеллигенции и люда, старался ослабить гнет на людей, снимал различные запреты и отменял цензуру. Впрочем, к концу своего царствования он, наоборот, ужесточил некоторые законы, издал гнетущие уставы и прочее. Николай же, как консерватор, вообще старался никаких особых реформ не проводить, так как считал, что России нужна стабильность. Он ужесточил цензуру, создал знаменитое третье отделение Собственной Его Величества Канцелярии, то есть тайную полицию, запрещал всякие либеральные разговоры, и от своих исполнителей требовал исключительно послушания. В отличие от Александра, Николай предпочитал все решать в одиночку и ничего не хотел менять.