Если от лица крепостного крестьянина то работа для меня начинается с первых лучей солнца и наченаю рабочий день с подготовки инструментов и организации с другими крестьянами и начинаю работу в поле до полудня после чего идёт полуднечьный отдых и после него снова за работу и так до заката после чего я возвращаюсь дамой и делаю домашние дела как проверка запасов соли и других вещей после чего я начинаю отдыхать и готовится к следуй щиму дню.
Объяснение:
Это от лица крепостного крестьянина на Русси довольно коротко да)
Национальный состав населения Украины в конце XVIII в. отличался однородностью. Украинцы как в Левобережной, так и в Правобережной Украине составляли почти 90 %, что в значительной мере объясняется доминированием сельского населения на украинских землях на протяжении всего XIX в. Менее всего украинцев проживало на южных землях (прежде всего вследствие их поздней колонизации), хоть и там их часть составляла более 70 %. Именно на южных землях царское правительство больше всего поощряло переселение неукраинских этнических групп, в первую очередь греков, болгар, сербов. Однако в наибольшей степени приветствовалось переселение россиян из коренных великороссийских губерний, что являлось одним из элементов государственной политики относительно украинских земель.
Т. Калинский. Литвин. 1778–1782 гг.
Миграционная политика российского правительства стала не только фактором демографического роста на украинских землях (основным фактором все же оставался естественный прирост, в результате чего на протяжении первой половины XIX в. населения выросло больше, чем на 50 %), но прежде всего важным условием их интеграции в имперские структуры. В результате политики предоставления льгот и привилегий для иностранцев, из экономической жизни украинских земель были почти полностью исключены украинские купцы и ремесленники (здесь все больше доминантные позиции занимали евреи и россияне). Все это предопределяло глубокое изменение национального состава городов на украинских землях Российской империи, где большинство составляли если и не россияне, то русифицированные евреи, греки и др. Аналогичные процессы происходили и на западноукраинских землях, с одним отличием — место россиян в Галичине заняли поляки.
Украинцы были одной из основных этнических групп Австрийской империи на момент инкорпорации Галичины в ее состав. Так, в Королевстве Галичины и Лодомерии, Закарпатье и Буковине проживало почти 3 млн человек. Национальный состав наибольшей из этих земель — так называемой Восточной Галичины — колебался в таких пределах: 70 % украинцев, 20 % поляков и 10 % евреев вплоть до конца XIX в., в то время как часть поляков несколько выросла.
Конфессиональный состав украинцев в XIX в. отличался определенной двоякостью и коррелировал с государственным делением. На относящихся к России землях доминировало православное вероисповедание (этому в значительной мере посодействовала ликвидация греко-католической церкви до 1875 г.). Соответственно в Галичине и Закарпатье доминирующей была греко-католическая церковь. Определенным исключением была Буковина, где сосуществовали два отмеченных выше христианских вероисповедания (ок. 70 % буковинцев в 1900 г. были православными, в том числе и румыны, и только около 4 % — греко-католики, по большей части мигранты из Галичины).
Т. Калинский. Украинский крестьянин. 1778–1782 гг.
Социальные характеристики украинского населения в значительной мере отвечают отмеченным выше национальным параметрам. По большей части украинцы были сельскими жителями (более 90 % как в Австрийской, так и в Российской империях), что, как уже отмечалось выше, было характерным для традиционных обществ (в частности, для большинства народов Центрально-Восточной Европы того времени). Правда, в отличие от чехов, поляков и пр., украинцы на конец XVIII в. почти полностью потеряли собственную земельную шляхту, их было крайне мало среди чиновников, представителей «свободных» профессий, военных. Таким образом, социальный состав украинцев в XIX столетии мало изменялся и отличался однородностью и нехваткой сословной дифференциации.
Как уже отмечалось, этнические отличия в целом согласовываются с социальными. Основные категории российского населения — это чиновники, студенты, военные, купцы и ремесленники, которые проживали по большей части в городах после поражения польского восстания 1830–1831 гг. Доля российского населения растет и на Правобережье, где до того она была почти незаметной. Особенно же неоднородной этнически была Южная Украина, где во время правления Екатерины II поощрялось переселение разных этнических групп с предоставлением соответствующих экономических льгот и религиозных свобод. Этим правом больше всего воспользовались немецкие колонисты, в частности лютеране и менониты, чьи колонии равномерно распределялись по всем трем южным губерниям.
Посполитий (крестьянин). Художник С. Васильковский. Около 1899 г
Объяснение:
Простите если не правильно
Вибачте якщо не правильно
Індія здавна привертала увагу купців, європейських монархів, усіляких авантюристів. Португальці, іспанці, англійці, французи намагалися закріпитися на півострові Індостан. Найбільшого успіху досягла англійська Ост - Індська компанія, яка стала верховною владою на півострові. Всі багатства країни опинилися в її руках. З 1784 р. діяло подвійне управління Індією; в Калькутті заправляв генерал-губернатор, що представляв англійську королеву, а в Мадрасі та Бомбеї з'явилися губернатори з почтом дрібних чиновників, військовослужбовців, що були призначені компанією. Ост-Індська компанія встановила систему податкового грабунку, експлуатації селян, місцевих землевласників, князів. Компанія підкорила собі майже всі князівства, збирала податки через систему відкупу й посередників.
Пограбування багатств країни, звірства колонізаторів ставали предметом судових процесів у Великій Британії. Скандальним був кількарічний процес у справі колишнього генерал-губернатора У. Гастінгса, який грабував скарбниці індійських князів. Цим не гребувала й сама королева Вікторія, яка привласнила знаменитий діамант Кох-і-Нур, що належав вивезеному до Англії малолітньому магараджі (князеві) сикхів. Неодноразово проти грабіжницької політики компанії, яка довела індійське село до розорення і голоду, поставало місцеве населення. Найбільше вибухнуло в 1857-1858 pp., що отримало назву Сипайського (сипаї - індійські солдати, що служили в англійській колоніальній армії).
Алмаз «Кох-і-Нур»
Придушивши повстання сипаїв, Велика Британія провела деякі реформи, метою яких було усунення всього того, що викликало найбільше обурення Індійців. У 1858 р. було ліквідовано Ост-Індську компанію. Індія перейшла під владу корони. Генерал-губернатор Індії почав називатися віце-королем. Політику колоніального управління проводила Рада міністрів. У 1876 р. королева Вікторія стала імператрицею Індії.
Після придушення повстання сипаїв у країні англійська влада прийняла закон про постійну оренду. За цим Законом селянин-орендар міг стати власником орендованої землі, якщо міг довести в суді, що саме цей наділ він постійно орендував упродовж не менш як 13 років. Цей закон упорядковував заплутану і складну систему аграрних відносин, створену колонізаторами на основі збереження селянської громади і традиційної державної власності на землю. За законом землевласник - заміндар здавав землю частинами в оренду посередникам. Із них (постійних орендарів) бралася рента за розмірами, встановленими законом. Своєю чергою, постійні орендарі здавали землю селянам у суборенду, беручи плату за неї довільно.
Індійське суспільство поділялося за релігійними, кастовими та національно-мовними ознаками, що їх використовували у своїх цілях колонізатори.
Так, наприклад, англо-індійська армія на 1/3 складалася з мусульманських полків, на 1/3 - з сикхів і на 1/3 - з індусів, які ворогували між собою. Це давало можливість у разі повстання 1/3 військових залучити до його придушення 2/3 збройних сил.
В основі кастового устрою лежав успадкований з давніх часів поділ суспільства на три "чисті" касти: брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайші (селяни, купці, ремісники) та однієї "нечистої" - шудри (раби, слуги).
Наприкінці XIX ст., попри всі зусилля англійців, кастова система зберігалася, хоча й зазнала певних змін. Кастовий поділ часто вже не збігався з родом занять людей.
У другій половині XIX - на початку XX ст. економічне значення Індії для Англії почало швидко зростати. Індія стала місцем вигідного вкладення капіталу. Тут будувалися залізниці (на початку XX ст. - 30 тис. км), переробні підприємства (чай, кава, джут і т. ін.).
Наприкінці XIX ст. почала формуватися національна промисловість. На 1911 р. в Індії налічувалося 200 текстильних підприємств, які належали національному капіталові. Найбільшим індійським підприємцем був Тата.
Незважаючи на певні успіхи, промислове виробництво було розвинене слабо. Робітники становили 1% населення, а місцева буржуазія в більшості була компрадорською.
Аграрне виробництво в Індії поступово переорієнтовувалося к на постачання англійської промисловості сировиною.
Георг V і королева Марія під час коронаціонного візиту в Индию. Красний форт, Делі. 12 грудня 1911 р.
За перше десятиліття XX ст. кількість зайнятих у сільському господарстві людей навіть збільшилася з 66 до 72%. Це сталося через втечу міського населення з міст, де було зруйновано традиційний уклад (розорення ремісників), а нова промисловість не змогла поглинути всіх, хто втратив засоби до існування. Міста перетворилися на центри голоду і злиднів, тоді як у XIX ст. такими центрами були села.