Объяснение:
Незнаю
Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу – Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад.
2.Генеральна військова рада бере початок від зборів козацького війська, на яких до 1648 року обирали гетьмана, козацьку старшину, обмірковували військові і станові справи. Генеральна військова рада була органом прямого народоправства, нагадуючи віча доби середньовіччя. Участь у генеральній військовій раді могли брати всі, хто належав до козацького стану, зокрема, знатні військові товариші і старшина, іноді — делегації від міщан, запорожці, в окремих випадках — селяни (так звана чорна рада). Число присутніх доходило до кількох тисяч.
Постійного місця зборів генеральної військової ради не було. Найчастіше вона збиралася на річці Росаві (Київщина) та в Переяславі. Генеральну військову раду скликали окремими універсалами гетьмани і самі їх проводили. Правильного голосування не було, рішення приймалися за згодою більшості, що її можна було встановити на око.
Генеральна військова рада обирала гетьмана і вищу козацьку старшину, розглядала питання війни і миру, обговорювала зовнішньополітичні справи, а іноді й справи внутрішньої політики та судочинства. Компетенції Генеральної військової ради частково збігалися й конкурували з компетенціями гетьмана і Ради Старшини.
Під кінець 17 століття Генеральна військова рада втратила значення центрального державного органу на користь гетьмана і Ради Старшини. У 18 столітті Генеральна військова рада стає лише формою урочистого військового параду при обранні нового гетьмана.
В лютому 1750 року відбулась остання Генеральна військова рада, на якій було проголошено гетьманом України Кирила Розумовського.
Объяснение:
Слов'яни є корінним населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам. У них поширилося орне землеробство, практикувалося двопілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю.
Объяснение: я хз что еще писать
Объяснение:
Машхур Жусуп Копеев родился в 1858 Обучался в аульной школе. Происходит из подрода Күлік рода Суйиндык племени Аргын Среднего жуза. В 1870 году учился в Бухарском медресе хазрета Камара, после чего он едет в другие районы Северного и Центрального Казахстана, чтобы собирать произведения устного народного творчества. Он посетил известные всему Казахстану места: Караоткел, Атбасар, Кызылжар, ознакомился с жизнью, бытом и фольклором родов и племен, населявших эти края. Уже тогда он показал себя вдумчивым и наблюдательным поэтом, умеющим точно охарактеризовать и передать увиденные события и явления жизни. В 1872 году Машхур Жусуп поступил в медресе Кокельдаш в Бухаре и получил по его окончании высшее по тем временам мусульманское духовное образование.
Халиди, Курбангали Родился 30 ноября 1846 года в городе Аягоз. Позднее переехал в Китай. Отец Курбангали, родившийся в Казанском уезде татарин Халид, был торговцем.
Учился в нескольких медресе. Там выучил фарси, арабский и османский языки. В 1874—1913 годах был имамом мечети города Чугучак. Одновременно с 1881 года являлся кади. В 1897-98 годах совершил хадж, посетил Мекку и Медину. Во время этой поездки посетил Стамбул, там Курбангали познакомился с историком Ахмедом Мидхатом
.Шакарим Кудайбердиев родился 23 июля 1858 Происходит из рода тобыкты племени аргын[3]. Занимался политикой. Всерьёз творчеством занялся только с 1898 года, после сорока лет. По определённой системе стал изучать западную и восточную литературу, познакомился с наследием таких поэтов и мыслителей Востока как Хафиз, Физули, Навои, а также с произведениями Байрона, А. С. Пушкина, Л. Толстого. Его перевод Хафиза на казахский остаётся непревзойденным по мастерству и технике, также как и блестящий перевод повести Пушкина «Дубровский». Самостоятельно овладел арабским, персидским, турецким, русским языками. В 1903 году был принят членом Западно-Сибирского отделения Императорского русского географического общества.