Протягом історичного розвитку стародавні Греція і Рим, при всій різноманітності суспільних відносин та державного устрою в кожній із цих країн, створили багатющу, велику і неповторну культурну спадщину. В історії світової культури вона визначається як антична, греко-римська культура. Культури Греції та Риму - це дві взаємопов´язані, хоч і не тотожні частини одного цілого.
Роль античної спадщини в розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Недаремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства.
Антична спадщина і традиції, їх гуманістичний зміст становили основу передусім культури і мистецтва Візантії та Близького Сходу. Так, в епоху еллінізму в Олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво.
Грецька культура сприймалася в наступні століття як неповторний феномен, історичне чудо. Вона створила таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бурхарт мав підстави скати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо зворотами їхньої мови". Саме в Стародавній Греції склалися і утвердились такі фундаментальні соціально-політичні поняття, як громадянська свобода і громадянський обов´язок, людяність, гармонійність розвитку особистості, усвідомлення співвідношення особистого і суспільного.
Грецьке мистецтво і культура - пам´ятки архітектури, скульптури, живопису, література, філософія, театр, музика, художні ремесла – стали невід´ємною частиною світосприйняття і життєдіяльності світового соціуму. Ось чому античне мистецтво є для нас класикою. Воно вічне, не підвладне часові, тому що втілює загальнолюдські цінності. І є людина, яка здатна сприймати прекрасне.
Античність, її культура і мистецтво - вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє.
История Псковской области возникла и развивается на стыке культур и цивилизаций, что и определяет ее своеобразие. Территория области была заселена славянскими племенами – кривичами и словенами ильменскими – в VI–VII веках. Освоение новых земель происходило в процессе как мирной ассимиляции местного балтского и угро-финского населения, так и вооруженных столкновений. В VIII–IX веках на многочисленных холмах возводятся укрепленные поселения, ставшие племенными центрами. Это городища псковского Кремля, Камно, «Труворово» городище Старого Изборска, Борохново у поселка Палкино, Ржева Пустая в Бежаницком районе, Городец на Ловати под Великими Лугами. Псков уже на рубеже XI–XII веков осознавался как один из «стольных градов» – мест пребывания представителей княжеской семьи, поэтому здесь оказался в качестве наместника великого киевского князя Владимира один из его младших сыновей Судислав. Во время междоусобных войн после кончины Владимира в 1015–1036 гг. Судислав, видимо, не признавал власти Киева, за что и поплатился в 1036 году, будучи заключенным в «поруб» своим сводным братом Ярославом Мудрым. Когда в начале XII века Древняя Русь раскололась на независимые земли и княжества, Псков оказался в составе Новгородского государства. Псковичи вместе с ладожанами участвовали в вечевых собраниях в Новгороде, в том числе в вече 1136 года, на котором произошло изгнание новгородского князя Всеволода Мстиславича. Князь Всеволод, не оставивший надежд вернуть власть над Новгородом, в 1137 году прибыл в Псков и был торжественно возведен на княжеский стол. Всеволод, в крещении Гавриил, недолго правил здесь, закончив свой земной путь в феврале 1138 года, но навсегда остался в памяти псковичей как первый князь Псковского государства.