ответ:Витрувий наряду с описанием военных машин упоминает о различных видах грузоподъемного оборудования, включая блоки, поли кабестаны (Лебедка с барабаном на вертикальном валу), копровые сваезабивочные машины и т. д. К сожалению, рисунки самого Витрувия не сохранились. Зато до наших дней дошли изображения строительных машин и механизмов, описанных Героном Александрийским (около I в. н. э.) в его «Механике» (рис. 1). Все эти машины и механизмы приводились в действие с силы рук, ног, а позднее — воды и оставались до наступления эпохи пара основными в строительной технике. Принцип их действия в наши дни остался таким же, как и 2000 лет тому назад.
Римский ступальный кран.
Рис. 3.
Римский ступальный кран.
Римляне располагали тремя типами гидравлических машин, два из которых, по крайней мере, были заимствованы у греков. Это подъемное колесо и винт Архимеда - нагнетательный насос. Из всех перечисленных типов машин наибольшее рас получил винт Архимеда (рис. 2) Он состоял из деревянного сердечника — винта, обитого по спирали медными полосами, и деревянного цилиндра. Длина всей машины могла достигать 1.0—12 м, а угол наклона к горизонту составлял 22—45. Винт приводился в движение при специальной рукоятки, укрепленной на верхнем торце машины. Располагая эти винты один над другим, можно было ими откачивать воду с большой глубины.
Широкое рас в римской строительной практике получило грузоподъемное оборудование. На рис. 3 показан лишь один из подъемных кранов, применявшихся в строительстве. С их было возведено большое количество монументальных зданий и сооружений, среди них гордость Рима — Колизей, бетонный Пантеон, колонна Траяна, мраморные блоки которой весили 50 т каждый.
При строительстве акведука Клавдия, длина которого была более 14 км, потребовалось поднять 560 тыс. т тесаного камня. Среди многих видов грузоподъемных механизмов весьма оригинальным является три ступальный кран, работающий по принципу беличьего колеса (см. рис. 3). У римских авторов отсутствует описание этого крана, но, как видно из рис. 3, на котором изображен этот кран, работающий при строительстве римской гробницы, он состоял помимо кронштейна с системой блоков и поли из большого по размерам колеса, которое приводилось в движение группой людей, находящихся внутри него. Предполагают, что при строительстве Пантеона были использованы подъемный кран со ступальным колесом и ступальный свайный копер.
Возможно, что для подъема камней очень больших размеров и массы, например барабанов колонн или архитравов, пользовались более «старым» испытанным египетским о котором упоминает еще Плиний Старший. По его словам, камни поднимали по наклонной плоскости, образованной мешками, наполненными сухим песком, при этом сами камни располагались несколько выше их будущего места опоры. Затем песок медленно высыпали из мешков до тех пор, пока каменные глыбы не занимали свое проектное положение. Однако, несомненно, что все же чаще использовали подъемные краны как более производительное грузоподъемное оборудование.
Для подъема камней кранами в одном случае на двух противоположных плоскостях камня вытесывались подковообразные борозды, через которые веревочные канаты и цепляли их за крюк крана. В другом — в камнях проделывали сквозные отверстия, через которые можно было пропускать подъемный канат, или, сделав на них специальные выемки, можно было ухватить их своего рода «клещами».
Доставка камней из каменоломен к месту строительства была одной из наиболее трудоемких операций. Сухопутная доставка грузов осуществлялась при волокуш, телег и тягловых животных. Погрузка и разгрузка их происходила как с рычагов, клиньев и крюков, так и с подъемных механизмов. Громадные мраморные глыбы, большая часть которых доставлялась в Рим из Египта, переправлялись морем на специально устроенных баржах. Для этого баржи подавались к месту погрузки полузатопленными, с уложенных для этой цели камней. После погрузки мраморных глыб на баржу эти временно уложенные камни убирались, баржа приподнималась и груз перевозился к месту назначения.
Объяснение:
ответ: Володимир Великий. Запровадження християнства на Русі
Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром спалахнула боротьба за великокняжий престол. У цій боротьбі, спираючись на підтримку варязьких загонів, переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики відносять до другого періоду в історії Київської Русі (978–1054 pp.). Його характерними рисами було досягнення Київською державою вершини своєї політичної могутності, економічного і політичного розвитку.
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 р.), в'ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 р., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши її великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено усний збірник правових норм – "Закон земляний".
Володимир, як і інші київські князі, піклувався про розбудову свого стольного граду. Його князювання розпочалося з будівництва нової міської системи укріплень "міста Володимира" площею 10 га. Центральну частину Києва, або Гору, оточили високі земляні вали з баштами. Володимир також піклувався про охорону державних рубежів, даючи відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних відносинах Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператору Василію II приборкати бунтівних феодалів. На знак вдячності за це і розраховуючи на до в майбутньому, Василій II видав за князя сестру, принцесу Анну. В останні роки X ст. Володимир зосередив свої зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами,.що загрожували Русі з півдня. Він розпочав будівництво в Подніпров'ї системи захисних валів і фортець, відомих як "Змієві вали", не раз виходив з військом супроти печенігів і перемагав їх. Літопис умовчує про останні 15 років життя князя. Але з іноземних джерел відомо, що 1011 р. померла Анна і князь одружився з германською принцесою. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини. Під час підготовки до походу на Новгород проти Ярослава 15 липня 1015 р. Володимир раптово помер. Князя поховано у зведеній за його велінням Десятинній церкві.
Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційною релігією в Київській державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира – Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів – проголошення Перуна верховним богом Київській Русі – не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвитку писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії – християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій – ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбулась низка важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор по до в київського князя Володимира. Той погодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі Святого Василія й обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Історичне значення прийняття християнства для розвитку Київської Русі
Объяснение: