Передумови укладення Люблінської унії
Грунт для останньої унії між Польщею та Великим князівством Литовським визрівав від початку ХVI ст. Польща не залишала своїх планів про приєднання українських земель і про прилучення Литви взагалі. З цією метою вона постійно наполягала на заключенні більш тісного союзу та створила партію, яка протистояла самостійницьким прагненням Литви.
Литовські магнати ладні були вступити в унію з Польщею за умови збереження державної самостійності своєї держави. За до цього вони розраховували посунути від важелів політичного впливу численніших і могутніших українських та білоруських магнатів. Проте тодішню литовську еліту стримували страх повного злиття з Польщею та втрата зверхності політичного становища в суспільстві, позаяк провідною верствою польського суспільства були не магнати, а шляхта.
Такі самі міркування стримували українських та білоруських магнатів, які до того ж найбільше турбувалися загрозою окатоличення. Про його реальність свідчила доля Галичини, приєднаної Польщею ще в XIV ст.
Звичайно, за умов середньовічного суспільства ніхто не враховував інтереси народних мас, які ще не виступали самостійним чинником політичних процесів.
За цих обставин основною рушійною силою інтегративних процесів стала шляхта. Невдоволена пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтримала поляків, сподіваючись здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали.
На той час Польща являла собою шляхетську республіку із сеймом і виборним королем. Провідною суспільною силою суспільства була шляхта - дрібна знать, подібна до західноєвропейських рицарів. В Литві ж шляхта лише формувалася, перебуваючи в боротьбі проти панування магнатів, які входили до великокнязівської ради та посідали різні адміністративні посади. Литовська шляхта прагнула домогтися тих прав, які мали польські шляхтичі. Магнати мусили поступатися, зважаючи на зростання опору селян процесам феодалізації і на необхідність згуртування панівних верств.
Перший Литовський статут 1529 р. законодавчим шляхом оформив права і вольності шляхетства, проте після нього литовська шляхта ще не досягла рівності з магнатами та з польською шляхтою. Повна унія з Польщею обнадіювала їх щодо урівняння у правах з польськими шляхтичами.
Важливу роль в укладенні унії відіграло те, що її прибічником виявився тодішній великий князь литовський та король польський Сигізмунд-Август.
Всередині XVI ст. навколо унії розгорнулася гостра боротьба між польськими панами і литовськими прибічниками унії з одного боку та противниками унії (здебільшого ними були українські та білоруські магнати) з іншого боку.
Ситуацію в Литві ускладнила Лівонська війна (1558-1583) між Московією та Лівонським орденом. Литва взяла участь у бойових діях на боці ордену. Внаслідок цього московське військо здобуло 1563 року Полоцьк, що належав до того часу Литві.Литва опинилася у критичному становищі. Для продовження війни вона потребувала величезних коштів та війська
Тому шляхта в Литві (як литовського, так і українського та білоруського походження) вимагали унії з Польщею, щоразу стикаючись з опором магнатської олігархії.
Незнаю правильно или нет но я так считаю!?
В кінці XV — на початку XVI ст. Німеччина все ще лишалася політично роздробленою країною. На противагу централізованим вже на той час Англії й Франції Німеччина все ще була по суті федерацією окремих феодальних князівств і вільних міст, що дбали виключно про свої місцеві партикулярні інтереси. «В міру того як відбувався розпад суто феодальної імперії, розривався і взагалі зв’язок між імперськими землями; володільці великих імперських ленів стали перетворюватися в майже незалежних володарів, а імперські міста, з одного боку, і імперські рицарі, з другого, почали укладати союзи то одні проти одних, то проти князів або імператора».
Становище імператорської влади дещо змінилося після царювання Фрідріха III. Імператор Максіміліан І (1493—1519) значно розширив спадкові землі Габсбургів. Крім Австрії. Штірії, Карінтії і Крайни, Габсбурги володіли тепер Тіролем і багатьма землями у Швабії і Нідерландах, що їх Максіміліан здобув як посаг при одруженні з Марією Бургундською. Утворений з рицарства і міст Швабський союз (у 1488 р.) поширив свій вплив також на Франконію і на рейнські провінції і перебував під безпосереднім заступництвом імператора. Максіміліан намагався посилити центральну владу над усією Німеччиною. Він прагнув добитися створення і в Німеччині центральних установ, влада яких була б обов’язковою для всіх станів, у тому числі й для великих феодалів. Проте спроби імператора добитися організації постійного по¬датку («імперського гроша») і постійного імперського війська успіху не мали. Рейхстаг 1495 р. висловився за створення загальноімперського суду, в якому переважали б князі. Військовій реформі князі так само постарались надати такого характеру, що проектоване постійне імперське військо повинне було перейти до них у залежність. Нестача коштів не дала змоги Максіміліану розгорнути воєнні дії в Італії, чим і пояснюються успіхи французьких походів в Італії наприкінці 90-х років XV ст.
Новий імператор, онук Максіміліана І, Карл V (1519—1555) займав своєрідне становище в імперії. Будучи одночасно королем Іспанії (як онук Фердінанда й Ізабелли по жіночій лінії), Карл V став одним з наймогугніших государів Європи. Та його становище короля кількох країн (Іспанії, Німеччини, Італії, Нідерландів та ін.) найменше могло сприяти встановленню централізованої політичної влади в Німеччині. Зайнятий понад усе великодержавними планами й боротьбою з французьким королем Франціском І, Карл V не міг приділяти належної уваги справам у самій Німеччині і практично не тільки не зміцнив, а на кінець свого царювання ще більше розхитав авторитет імператорської влади.
Объяснение:
Павел I – сын Екатерины II и Петра III. Он воспитывался в отдалении от своих родителей. Сын Павла I – Александр I, которого воспитала Екатерина II и хотела передать своему внуку престол через голову Павла I. Однако замыслам императрицы не суждено было сбыться. Павел I после смерти Екатерины II взошел на престол и правил с 1796 по 1801. В своем правлении он руководствовался не сколько законами, сколько своими чувствами, поэтому его политика считается непоследовательной и не принимается его современниками. Он считал не справедливым слишком привилегированное положение дворян. По некоторым источникам, он отменил Жалованную грамоту дворянству. Также он отменил запрет на использование телесных наказаний для дворян, отменил дворянские собрания и многие другие привилегии дворянства. В добавлении к этому, он требовал абсолютной дисциплины в армии. Он сделал попытку улучшить положение крестьян. В 1797 году был издан «указ о трехдневной барщине». Согласно этому указу помещик не должен был заставлять работать крестьянина больше 3 дней в неделю. Однако этот указ имел факультативный характер. Также Павел первый запретил заставлять крестьян работать на поле помещика по воскресным дням. Павел I создал новую систему престолонаследия, которая заменяла систему, придуманную Петром. Согласно этому нововведению, престол передавался по мужской линии старшему сыну, а за не имением сыновей – старшему брату. Во время правления Павла I во Франции бушевала революция. Сначала Россия занимала нейтралитет в этом вопросе, но после захвата Францией острова Мальты в 1798 году Россия вступила во II антифранцузскую коалицию и вместе с союзниками вела борьбу с революционной Францией. После захваты Мальты Францией Павел становится магистром Мальтийского ордена. В этот же период времени Павел I запретил в России французскую моду, импорт французских книг и нот. Но после захвата Англией Мальты Россия вышла из антифранцузской коалиции и начала сближение с Наполеоном. У Павла I было несколько фаворитов, один из которых, граф Пален, возглавил заговор против императора. Павел I был убит по многим причинам. Прежде всего, это недовольство дворян его политикой, ограничивающей их права, а также выход из антифранцузской коалиции. Итак, Павел I предпринял попытку пойти против мнения дворян, которые были опорой императоров нескольких поколений, но эта попытка была неудачной, что устрашило следующих правителей и не дало им решить правильно крестьянский вопрос в пользу землевладельцев. Также он оставил после себя новую систему престолонаследия, которая остановила неразбериху в этом вопросе и завершила эпоху дворцовых переворотов, последним из которых было его свержение с престола. После его смерти императором стал его сын Александр I