Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.
Бржуазная революция 1911-13 в китае, к свержению маньчжурской династии цин и провозглашению китайской республики была вызвана необходимостью уничтожить гнёт иноземной маньчжурской монархии, консервировавшей феодальные порядки в политической и общественно- жизни страны, а также засилье иностранного империализма. её движущими силами были национальная буржуазия, городская мелкая буржуазия, крестьянство, рабочие, либеральные помещики. началом с. р. явилось победоносное восстание войск 10 октября 1911 в г. учан. к концу ноября 1911 в 15 провинциях южного, центрального и северного китая было свергнуто господство маньчжурской монархии. в результате слабости и политической незрелости революционного крыла буржуазии к власти во многих провинциях пришли представители либеральной буржуазии и либеральных помещиков. оказавшись в трудном положении, маньчжурский двор по совету китайской феодальной реакции и американско- дипломатии призвал к власти крупного китайского феодала, создателя реакционной бэйянской (северной) армии - генерала юань шикая, назначив его 2 ноября 1911 премьер-министром и главкомом действующей армии. юань шикай стал проводить политику лавирования между цинской династией и революционерами в интересах китайской феодально-компрадорской реакции и международного империализма. руководители республиканского лагеря пошли на переговоры с правительством юань шикая. 26 декабря 1911 из эмиграции на родину вернулся сунь ятсен. 29 декабря собрание делегатов от восставших провинций избрало его временным президентом китайской республики. империалистические державы не признали нанкинского правительства. соглашательское большинство деятелей революционного лагеря требовало от сунь ятсена передачи поста президента юань шикаю. 12 февраля 1912 маньчжурский император отрекся от престола, а 13 февраля 1912 сунь ятсен под давлением внешней и внутренней контрреволюции вынужден был заявить о своей отставке. 15 февраля 1912 нанкинское собрание делегатов избрало юань шикая временным президентом. 27 апреля 1913, вопреки воле парламента, юаньшикаевское правительство для укрепления своего финансового положения подписало с империалистическим банковским консорциумом соглашение о займе в 25 млн. ф. ст. это явилось началом открытого государственного переворота. сунь ятсен призвал народ к антиюаньшикаевскому восстанию, но оно в августе 1913 было подавлено бэйянскими войсками. в стране установилась военно-феодальная диктатура юань шикая. вывод своим революция 1911—1913 гг. была буржуазной революцией, носившей антифеодальный характер и объективно направленной против империализма (силы феодальной реакции были внутренней опорой колонизаторов и поэтому открыто поддерживались иностранными империалистами).
Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.