Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами.
Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни.
Водночас у Москві були готові надати до Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум’я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі.
Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.
Переяславська рада у 1654 році лише започаткувала оформлення московко-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити переговори.
Але лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою - тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.
Итоги и значение: 1) Россия стала сильным европейским государством; 2) в большей части удалось преодолеть технико-экономическую отсталость страны; 3) однако основной отраслью хозяйства по-прежнему оставалось сельское хозяйство с рутинной техникой и крепостническими отношениями, что значительно задерживало рост производительных сил в России; 4) отсталость страны по-прежнему проявлялась и в структуре внешней торговли, так как главным предметом русского экспорта оставались не промышленные товары, а сельскохозяйственное сырье. В вывозе товара морским путем по-прежнему лидировали иностранные купцы; 5) малоразвитость станы проявлялась также в низком удельном весе городского населения; 6) несмотря на все негативные стороны, главным образом на то, что реформы проводились на крепостнической основе, преобразования Петра I дали большой толчок для социально-экономического развития страны.
Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами.
Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни.
Водночас у Москві були готові надати до Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум’я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі.
Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.
Переяславська рада у 1654 році лише започаткувала оформлення московко-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити переговори.
Але лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою - тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.