Кривичей принято подразделять на две большие группы: псковскую и полоцко-смоленскую. Также кривичи упоминаются, как одно из славянских племён (Κρίβησκαν) на полуострове Пелопоннес, в греческой хронике «Хронике Мореи» XIV века[1] и в сочинении О.Н. Трубачёва[2].
Территория распространения древнебалтских гидронимов
В культуре полоцко-смоленских кривичей, изученной сравнительно лучше, наряду со славянскими элементами украшений, присутствуют элементы балтского типа. Балтские элементы просматриваются также и в погребальном обряде.
Кривичи были одним из крупнейших восточнославянских племен. Они занимали не только север Беларуси, но и соседние районы Подвинья и Поднепровья (Псковщину и Смоленщину). Кривичи сформировались в результате ассимиляции пришлыми славянами местных балтских и западнофинских племен, постепенно славянизированных. Об этом ярко свидетельствуют данные археологии.
Название «кривичи» разными историками объясняется по-разному. По одной из версий название происходит от имени прародителя Крива, по другим - от имени первосвященника балтов Криве-Кривейте, от слова «кровные» (близкие по крови), «кривой (о человеке, холмистой местности). [3]
По вопросу о происхождении славянских предков кривичей существуют две основные точки зрения. Первая связывает их прародину с карпатским регионом, вторая — с территорией северной Польши. При этом уточняется, что вначале кривичи пришли на Псковщину (VI век: Культура псковских длинных курганов), двигаясь через Среднее Понеманье[4]), а позднее часть из них продвинулась на юг и заселила Смоленщину и восточную Белоруссию)[5].
В пользу первой гипотезы свидетельствуют летописи, указывающие на происхождение кривичей, в частности — полочан (наряду с древлянами, полянами (днепровскими) и дреговичами) от осевших на территории Белоруссии племён белых хорватов, сербов и хорутан, мигрировавших в верховья Днепра в VI—VII веках[6][7][8].
Вторая гипотеза основывается на работах современных отечественных лингвистов. В частности, сравнительный анализ Топорова В. Н., сделанный по результатам исследований Зализняком А. А. языка новгородских берестяных грамот и древнекривичского диалекта, проведённого Николаевым С. Л., показывает исходную принадлежность диалекта кривичей к северо-западной славянской диалектной группе, включающей
І. Дитячі роки Р. Бернса. (Р. Берне народився 25 січня 1759 р. в сім'ї бідного селянина Вільгельма Бернса. З 13 років ходив за плугом, а в 15 став незмінним помічником батька.)
II. Роки навчання. (Спочатку Роберта Бернса віддали до землемірної школи, а потім відправили на навчання до м. Ервіна. Окрім того, він збирав шотландські легенди, балади, вивчав рідну шотландську мову.)
III. Перші збірки віршів. (Берне рано почав писати вірші. Перша збірка побачила світ 1786 року. Жива, барвиста народна мова, теми віршів сподобалися публіці. Друга збірка теж мала успіх.)
IV. Тяжка праця на фермі. (На виручені гроші Берне купив невеличку ферму, згодом одружився. Поетові довелося багато працювати, щоб утримувати сім'ю.)
V. Байдужість суспільства. (У перервах між працею Берне писав вірші. Але поет, який працював фізично, швидко набрид світському товариству. І про нього просто забули.)
VI. Тяжка хвороба. (Виснажлива праця й нестатки похитнули здоров'я поета. У нього була тяжка форма ревматизму, яку лікарі не вміли лікувати. Берне повільно згасав.)
VII. Пам'ять про поета. (21 липня 1796 р. серце Бернса зупинилося. Йому було лише 37 років. Друзі Бернса зібрали для дружини та п'ятьох дітей значну суму грошей, щоб вони не знали злиднів. І лише багато років потому, коли слава про поета дійшла до столиці, король призначив удові Бернса пенсію. Але вона, вірна пам'яті свого чоловіка, відмовилася від цих грошей.)І. Дитячі роки Р. Бернса. (Р. Берне народився 25 січня 1759 р. в сім'ї бідного селянина Вільгельма Бернса. З 13 років ходив за плугом, а в 15 став незмінним помічником батька.)
Объяснение: