Причины смутного времени:
1.Династический кризис: пресекновение династии Рюриковичей
2.Центральная власть все больше теряла авторитет в глазах народа. Многие из числа дворян, горожан, крестьян, казачества переходили на сторону оппозиции.
3.Рост недовольства горожан из-за постоянного роста налогов
4.Резкое ухудшение условий жизни вследствие стихийных бедствий и неурожаев 1601-1603гг
5.Хозяйственная разруха (следствие Ливонской войны и опричнины)
6.Ухудшение положения податного населения
7.Отсутствие единства вреди феодальной верхушки
8.Недовольство казачества попытками правительства поставить его под свой контроль
День у римлян розпочинався о третій (за нашим часом о дев’ятій) годині ранку. Римлянин снідав хлібом і вином, інколи сиром і медом. Потім ішов у своїх справах: до суду чи сенату. Багатий громадянин приймав бідних, роздавав їм їжу і гроші, сподіваючись, що його підтримають під час виборів. Обідали холодними та гарячими стравами, рибою, хлібом, вином. Після обіду розпочиналася сієста — час відпочинку. Робота всіх установ припинялася. Зачинялися храми, купецькі крамниці. Винятком були лише засідання сенату й суду, народні збори. Інколи раби також продовжували роботу в полі. Після сієсти римляни займалися спортом, ішли до терм, тренувалися на Марсовому полі. Потім вони вечеряли.
Улюбленими розвагами римлян були бої гладіаторів і перегони на колісницях. Десятки тисяч римлян збиралися до амфітеатру, щоб побачити, як гладіатори, звезені з різних провінцій, вбивали один одного чи боролися з хижими звірами — левами, ведмедями, биками. Інколи гладіаторські бої тривали по півроку. Долю переможеного гладіатора вирішували самі глядачі. Великий палець, що показував униз, означав смерть, піднятий угору — життя. Вигравши багато боїв, раб- гладіатор міг дістати волю.
Мешкали римляни залежно від статку або в інсулі (багатоповерховий багатоквартирний будинок), або в палаці, або в атріумі.
Атріум — дім заможного римлянина, який мав внутрішній двір, оточений із чотирьох боків критою колонадою (перестиль). У перестилі серед квітів і фонтанів сім’я проводила свій вільний час. Складовою дому були бібліотека та ойкос — велика зала для прийомів. У такому будинку із часом підлогу почали покривати мармуровою плиткою, а потім і мозаїкою. Стіни розписували фресками. Стелю прикрашали золотом і слоновою кісткою. Змінювалося й умеблювання кімнат: замість старих дубових меблів з’явилися меблі з деревини цінних порід, що завозилася зі Сходу. Разом із предметами побуту заможні римляни запозичували з Греції та країн Сходу також моду і звичаї. Дім оточували мурами. Зовні на стіні висів дзвіночок, який сповіщав господарям про прихід відвідувачів. На порозі мозаїкою було викладене слово «savle» — «будь здоровий», а інколи — мозаїчне зображення собаки.
Для обігрівання будинків римляни використовували водяне й парове опалення, яке підігрівало підлогу.
Відповідь:
Виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів: «Вечерниці» (1862—1863), «Мета» (1863—1864), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).
До народовців належали переважно представники української інтелігенції — письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Група письменників, педагогів і громадських діячів, зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Кость Горбаль, Данило Танячкевич, Корнило Устиянович — організували на зразок київської Громади студентські та учнівські організації (громади) у навчальних закладах Галичини. Через діяльність громад, в яких їх учасники вивчали українську літературу та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну самосвідомість в української молоді.
Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — український театр (1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературно-Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, яке в 1892 реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т.Шевченка.
Пояснення: