Культура Галицько-Волинського князівства
Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.
Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та монастирі.
Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.
Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.
Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.
Объяснение:
ВЕЛИКОЕ КНЯЖЕСТВО ЛИТОВСКОЕ И РУССКОЕ ПРИ ОЛЬГЕРДЕ В XIV-XV вв. Великое княжество Литовское и Русское было реальным соперником Московской Руси в борьбе за господство в Восточной Европе. Оно укрепилось при князе Гедимине (правил в 1316-1341 гг.). Русское культурное влияние в это время здесь преобладало. Гедемин и его сыновья были женаты на русских княжнах, при дворе и официальном делопроизводстве господствовал русский язык. Литовской письменности в то время не существовало. Вплоть до конца XIV в. русские области в составе государства не испытывали национально-религиозного гнета. При Ольгерде (правил в 1345-1377 гг.) княжество фактически стало доминирующей державой в регионе. Особенно позиции государства укрепились после того, как в 1362 г. Ольгерд разбил татар в битве при Синих водах. Во время его правления в состав государства входили большая часть нынешней Литвы, Белоруссии, Украины и Смоленской области. Для всех жителей западной Руси Литва стала естественным центром сопротивления традиционным противникам - Орде и крестоносцам. Кроме того, в Великом княжестве Литовском в середине XIV века численно преобладало православное население, с которыми язычники-литовцы уживались довольно мирно, а иногда случавшиеся волнения быстро подавляли (на пример, в Смоленске). Земли княжества при Ольгерде простирались от Балтики до Причерноморских степей, восточная граница проходила примерно по нынешней границе Смоленской и Московской областей. Налицо были тенденции, ведущие в сторону складывания нового варианта русской государственности на южных и западных землях бывшей Киевской державы. (Источник информации - портал История.РФ, https://histrf.ru/lenta-vremeni/event/view/vielikoie-kniazhiestvo-litovskoie-i-russkoie)
Объяснение: