Бегазы-Дандыбаевская культура (в археологии) — культура племён, населявших территорию современного Центрального Казахстана последнего периода бронзового века ( XIII-IX вв. до н. э.[1]). Первый исследованный памятник — мавзолей (курган 11) Дандыбай, раскопан в 1934 году М. П. Грязновым.
Название ввёл академик А. Х. Маргулан, исследовавший поселения и курганы Бегазы и другие.
Бегазы-Дандыбаевская культура
Могильник Каражартас бронзового века в Шетском районе, XV век до н. э.
Могильник Каражартас бронзового века в Шетском районе, XV век до н. э.
В составе
Культура карасукского типа
Локализация
Центральный Казахстан
Датировка
XIII—IX вв. до н. э.
Преемственность
Андроновская культура → Тасмолинская культура
Пазырыкская культура
К. А. Акишев выделил дандыбаевский этап андроновской культуры, который являлся результатом развития и эволюции «культуры алакульского этапа».
Племена, приведшие к расцвету Бегазы-Дандыбаевской культуры, населяли территорию между горами Улытау на западе и Шынгыстау на востоке, от реки Жетиконыр на юге до рек Нура, Сарысу, Кенгир, земли вдоль Иртыша, равнины между горами Кызылтау, Бугылы, Кызыларай, Каркаралы, Баянаула.
Для Бегазы-Дандыбаевской культуры характерны высокие, круглые, прямоугольные мавзолеи знати, построенные из скальных камней (Аксу-Аюлы, Бегазы, Беласар, Дандыбай, Ортау и другие) — относятся к памятникам сложного архитектурного искусства; в погребальной традиции — трупоположение в могиле на боку, руки и ноги согнуты к груди, рядом — оружие и украшения; кувшины с тонким горлышком, украшенные различным орнаментом. Крупные населённые пункты (Кент[2], Бугылы, Шортанды-Булак, Каркаралы, Аккезен, Улытау и другие) с домами из камня, имеющие 4—6 комнат: чаще — одно-двух комнатные землянки и сборные по типу юрты; сооруженные возвышения для богослужения. Возле крупной стоянки 3—5 маленьких поселений. Поселение Кент с улицами, каменными фундаментами и домами, планировкой занимало площадь 25 га и имеет возраст примерно как и Сарыаркинская пирамида — конец эпохи бронзы[3].
Основные занятия — скотоводство и земледелие. Религиозное поклонение природным силам (Солнцу, огню, воде и др.). Появились обряды поклонения животным — коням, овцам, верблюдам, волкам, медведям и др. Их изображения, выдолбленные на камне, найдены рядом с захоронениями, стойбищами (Койшокы, Аксу-Аюлы, Кызыларай и другими).
Бегазы-Дандыбаевская культура имела тесные социально-экономические отношения с родственными племенами Южного Урала (замаревская культура), Алтая и Енисея (карасукская культура).
В результате тесного контакта самодийской каракольской культуры с бегазы-дандыбаевской или близкой ей иной ираноязычной культурой (культуры сако-массагетского круга) появились ирано-самодийская пазырыкская культура и раннескифская усть-куюмская группа (затем кара-кобинская культура)[4].
сторія української мови веде свій початок від праслов'янської мовної єдності (до VI ст. н. е.). Писемність на східнослов'янських землях існує ще до запровадження християнства (свідчення Костянтина (Кирила) Філософа; висновки болгарського проповідника і письменника Чорноризця Храбра). Про існування писемності на Русі свідчать також договори з греками, писані руською мовою 911 і 944 рр., тексти яких вміщено в "Повісті временних літ". Літописець зазначив, що в руських послів були грамоти, підписані князем.
Основою багатьох слов"янських алфавітів, зокрема й давньоруського, стала кирилиця. Підгрунтям літературної мови Київської Русі були живі давньоруські говори. Давньоруська мова почала вироблятися протягом VI-X ст. із праслов"янської і запроваджувалася в усному, згодом і писемному варіантах задовго до запровадження християнства.
Розвиток письменства Київської Русі припадає на кінець X — середину XIII ст. Для всього православного півдня й сходу Європи єдиними були біблійна, богослужбова, проповідницька, агіографічна, церковноісторична, природничо-наукова та часткова світська історіографічна й повістева літератури.
Перекладне мистецтво в часи Київської Русі досягло високого рівня. У Київській Русі під впливом цієї літератури та в основі власної усної словесності розвиваються оригінальне літописання, проповідництво, оригінальне агіографія і паломницьке письменство.
У процесі християнизації на Русі поширюється книжна церковно-слов'янська мова. Впродовж доволі тривалого часу вона співіснувала з давньоруською. До XVIII ст. церковнослов'янська мова була засобом міжслов'янського літературного спілкування.
У складних і суперечливих умовах відбувався подальший розвиток культури української літературної мови, на що вплинуло виникнення козацтва та заснування Запорізької Січі як форми української державності.
У XV-XVI ст. на території Великого князівства Литовського цей різновид літературної мови виробився в своєрідну українсько-білоруську чи білорусько-українську писемну мову. Українська література названого періоду вдається також до грецької, латинської, польської мов. Однак морфологічна структура української мови свідчить про закріплення в ній наявних ще в давньоруський період форм; активно функціонують давні короткі форми прикметників. Основу словникового складу української мови становить південнослов'янська лексична спадщина.
Виникнення на початку XIX ст. нової української літературної мови переважно на народній основі сприяє відборові виражальних засобів на всіх рівнях мовної структури. Літературна мова відбиває постійні процеси словотворення. Відбувається активний обмін лексикою різних діалектних масивів, чому сприяє видання словників української мови. У другій половині XIX ст гається помітне протистояння літературної мови й народних говорів, що є характерним для кожної розвиненої національної мови.
Нині в українській науці систематизовано і узагальнено теоретичні проблеми історії української мови, переосмислено основі напрями становлення та історичного розвитку української фонетики, лексики, фразеології, граматики; узагальнено здобутки історичної україністики, славістики та індоєвропеїстики з вищезазначених питань.
Усі ці проблеми, напрями та особливості, могутній науковий доробок учених кількох поколінь, а головне — космічне багатство української писемності та мови, історія яких сягає далекої глибини сивих . Це — пам'ятки давньоруської писемності, літописи, ізборники, енциклопедії, колективні та індивідуальні монографії, збірники наукових праць, навчальна література, посібники, овідники; словники; переклади мовами світу визначних творів української літератури; мовознавча та літературознавча періодика
Объяснение: