Біріншіден, Жерорта теңізіндегі сауданың қыза түсуіне ықпал етті. Бұл саудада Солтүстік Италия қалалары үстемдікке ие болды. Екіншіден, Батыс Еуропа халықтары Шығыстан жоғары дәрежеде дамыған мәдениеттің үлгісін игерді. Кресшілер мұсылман халықтарынан тамақ ішер алдында қолдарын жууды, ауық-ауық ыстық моншаға түсіп, ішкиімдерін, төсек-орындарын ауыстырып түруды, әдемі киінуді, ас ішкенде шанышқыны пайдалануды үйренді. Үшіншіден, еуропалықтар Шығыстан жаңа егіс дақылдарын көріп, Еуропада күріш, лимон, өрік, қарбыз өсіре бастады. Еуропалықтар Шығыс халықтарынан жібек мата тоқуды, айна жасауды, металды сапалы өңдеуді үйренді.
Объяснение:
Відповідь:
Торгові ряди площі були виготовлені з легких порід дерева — ялини і сосни, «дахом» для них служили шатрові покриття — навіси, які надійно захищали городян і заморських гостей від негоди. На дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. Київський торг володів суворим адміністративним поділом: окремо стояли ряди залізних справ майстрів — ковалів і бронників, гончарів і шкіряників, прославлених у всій Європі золотих справ майстрів. Відводилося особливе місце для рядів іноземних гостей, що привозили до Києва дивовижні товари: прянощі, шовк, міцні вина і пахощі.а дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. За свідченням проведених у 1972-1975 рр. археологічних робіт, всю велику територію і базарну площу покривав дерев'яний настил — бруківка, що спеціально кріпилась на вбитих в грунт товстих дубових палях, оберігаючи її від гниття. Така бруківка широко використовувалася не тільки на Подолі, а й на всіх основних площах і центральних вулицях стародавнього Києва. У центральній її частині, в радіусі 10-15 м розташовувався кам'яний поміст — паперть, вся довколишня площа якого була покрита кам'яними плитами. У спорудженні паперті використовували соснові колоди діаметром близько 20-25 см, довжиною до 4,5-5 м. Основа рубилась в знаменитій слов'янській техніці: рубкою «в обло» зверху міст обкладався каменем-валуном з плінфою (давньоруською цеглою), спеціально приготовленою для будівельних цілей. На паперті знаходилося шкіряне било — спеціально виготовлений величезних розмірів і підвішений на палях барабан, в який вдаряли, закликаючи народ на віче або для оголошення княжих указів і статутів. Зручне географічне положення дозволяло якнайкраще використовувати площу для торгового зростання Києва. Стіни цієї частини міста примикали до річки Почайни — першого причалу, і спорудженому прямо біля берега цілому комплексу складів і сховищ, що належали київським купецьким гільдіям і іноземним гостям, які широко використовували Дніпровське узбережжя у веденні торгівлі. З усіх боків оперезаний ремісничими кінцями-кварталами, торг замикав в собі своєрідний центр, до якого сходилися всі без винятку вулиці. До того ж, тут, на торгу, обов'язково розташовувалася «Митна хата». «Мито» — особливий податок, який вилучали ринкові губні старости з усіх приїжджих, бажаючих торгувати, — як киян, так і іноземців. У ХIV-ХV століттях Торжище стає найголовнішим економічним центром Києва. Розвитку Торжища сприяло Київське братство, яке об'єднувало міщан 17 ремісничих цехів, і Межигірські обійстя Запорізької Січі, а також переведення сюди в 1797 році з міста Дубно контрактового ярмарку, на якому укладалися контракти-угоди на оптову купівлю-продаж ремісничих, промислових виробів, сільськогосподарської продукції, на продаж, куплю, оренду поміщицьких маєтків, а також оформлялися кредитні операції, заклад маєтків, грошові позики, сімейні справи поміщиків, пов'язані з майном (шлюбні договори, виплата приданого, заповіту) і так далі. Всі угоди реєструвалися в Головному цивільному суді і відбувалися взимку щорічно спочатку в будівлі магістрату, а потім в особливому контрактовому будинку. На Житньому базарі неподалік від нинішнього Житнього ринку двічі на рік збиралися людні ярмарки. Аж до ХVІІ-ХVІІІ століть на Подолі розміщувалися торгові колонії: «вірменський квартал», «грецький квартал», генуезький, турецький та інші «двори». З 1797 р. відбувалися щорічні контрактові ярмарки, які дали сучасну назву центральній площі району. В ХІХ ст. тут будується чимало цікавих пам'яток архітектури (Контрактовий будинок, Гостиний двір, будинок Сухоти та ін.), остаточно формується історична забудова району, яка переважно дійшла до нашого часу.
Пояснення: выбери что-то