Одним з цікавих складових застілля у знаті були хлібні тарілки – тренчери. Їх не з’їдали, вони служили підставками для решти їжі, а нарізали тренчери слуги. Після трапези їх разом із залишками іншої їжі і соусів віддавали бідним або твариною. Випікалися вони з дуже грубої муки – спеціально для того, щоб ставити на них їжу було зручніше.
Якщо знать могла дозволити собі їсти м’ясо майже щодня, селяни «розживалися» м’ясом куди рідше. В основному, вони харчувалися житнім хлібом і овечим сиром, горіхами, ягодами і фруктами. Гаряче в селянських сім’ях подавалося тільки раз в день: зазвичай це була юшка з зерен, куди додавалися овочі, а у свята – м’ясо.
Цікавий факт: середньовічні лікарі вважали, що двох прийомів їжі в день буде досить для всіх верств населення. Це, на їхню думку, запобігає переїданню і проблемам зі здоров’ям. До того ж постійно підтримувати вогонь вдома було дуже важким заняттям.
Також лікарі Середньовіччя радили сідати приймати їжу повторно тільки в тому випадку, якщо людина відчуває почуття голоду. Це означало, що більш рання їжа вже перетравилася. Якщо людина починала трапезу, коли з’їдена раніше їжа перетравитися не встигла, це вважалося шкідливим.
Феодализм в западной Европе, по ряду концепций, стал устанавливаться ещё в V веке нашей эры в поздней Римской империи. Отличительными чертами феодализма в Западной Европе были высокая степень политической децентрализации, дуализм светской и духовной властей, специфика европейского города как центра ремесла и торговли, раннее развитие горизонтальных общественных структур, публичного частного права. Затем, в Средние века, он стал господствовать в Европе вплоть до буржуазных революций. На смену феодальному строю пришел капиталистический.
Отличительной чертой начала генезиса феодализма в Византия было спонтанное развитие феодального строя внутри разлагавшегося рабовладельческого общества, в условиях сохранения позднеантичного государства. Особенности аграрных отношений в ранней Византия — сохранение значительных масс свободного крестьянства и крестьянские общины, широкое распространение колоната и долго аренды (эмфитевсиса) , более интенсивная, чем на Западе, раздача рабам участков земли в виде пекулиев. В 7 в. в византийской деревне было подорвано, а местами уничтожено крупное рабовладельческое землевладение. На территории бывших поместий устанавливалось господство крестьянской общины. В конце 1-го периода в сохранившихся крупных поместьях (преимущественно в Малой Азии) труд колонов и рабов стал вытесняться всё шире применявшимся трудом свободных крестьян — арендаторов.
Одним з цікавих складових застілля у знаті були хлібні тарілки – тренчери. Їх не з’їдали, вони служили підставками для решти їжі, а нарізали тренчери слуги. Після трапези їх разом із залишками іншої їжі і соусів віддавали бідним або твариною. Випікалися вони з дуже грубої муки – спеціально для того, щоб ставити на них їжу було зручніше.
Якщо знать могла дозволити собі їсти м’ясо майже щодня, селяни «розживалися» м’ясом куди рідше. В основному, вони харчувалися житнім хлібом і овечим сиром, горіхами, ягодами і фруктами. Гаряче в селянських сім’ях подавалося тільки раз в день: зазвичай це була юшка з зерен, куди додавалися овочі, а у свята – м’ясо.
Цікавий факт: середньовічні лікарі вважали, що двох прийомів їжі в день буде досить для всіх верств населення. Це, на їхню думку, запобігає переїданню і проблемам зі здоров’ям. До того ж постійно підтримувати вогонь вдома було дуже важким заняттям.
Також лікарі Середньовіччя радили сідати приймати їжу повторно тільки в тому випадку, якщо людина відчуває почуття голоду. Це означало, що більш рання їжа вже перетравилася. Якщо людина починала трапезу, коли з’їдена раніше їжа перетравитися не встигла, це вважалося шкідливим.
Объяснение: