Не знаю то не то вибирешь
Объяснение:
Зникнення Радянського Союзу з політичної карти світу — одна з найважливіших подій другої половини XX ст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суверенітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й авторитарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.
Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче породжувалася ціла низка внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли розпадові Радянського Союзу. До внутрішніх слід віднести насамперед однопартійність, яка самим своїм змістом заперечувала можливість існування альтернативних інституцій, поглядів, думок.
Серед економічних чинників віддавалася перевага політичним, командним, а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспропорції економічного розвитку республік, регіонів, областей.
У соціальній сфері посилювався процес відчуження народу від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі.
Зовнішні чинники:
На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно.
Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної держави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.
Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті становища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.
Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були налаштовані народи Балти. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі.
Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР(Першим виник вірмено-азербайджанський конфлікт, що спалахнув через спірність проблеми Нагірного Карабаху.)
Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила відновлення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет.
Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прийняла й Верховна Рада Української РСР.
Дитинство, освіта та виховання
Сім'я герцога Цербстського була небагатой, Катерина отримала домашню освіту.Навчалась німецької та французької мов, танців, музики, основ історії, географії, богослов'я. Виховувалася в строгості. Росла допитливою, схильної до рухомих ігор, наполегливою. У 1744 році російською імператрицею Єлизаветою Петрівною разом з матір'ю була за до Росії для подальшого поєднання шлюбом зі спадкоємцем престолу великим князем Петром Федоровичем, майбутнім імператором Петром III і її троюрідним братом.Одразу після приїзду до Росії стала вивчати російську мову, історію, православ'я, російські традиції, тому що прагнула якнайповніше ознайомитися з Росією, яку сприймала як нову батьківщину.Серед її вчителів виділяють відомого проповідника Симона Тодорського (учитель православ'я), автора першої російської граматики Василя Ададурова (вчитель російської мови) і балетмейстера Ланге (учитель танців).Незабаром вона захворіла на запалення легенів, і стан її було настільки важким, що її мати запропонувала привести лютеранського пастора. Софія, однак, відмовилася і послала за Симоном Тодорським. Ця обставина додало їй популярності при російському дворі . 28 червня (9 липня) 1744 Софія Фредеріка Августівна перейшла з лютеранства до православ'я і отримала ім'я Катерини Олексіївни (те ж ім'я та по батькові, що й у матері Єлизавети - Катерини I), а на наступний день була заручена з майбутнім імператором. 21 серпня (1 вересня) 1745 року в шістнадцятирічному віці Катерина була повінчана з Петром Федоровичем, якому виповнилося 17 років. Перші роки життя Петро зовсім не цікавився дружиною, і подружніх відносин між ними не існувало. Про це Катерина пізніше напише: Я дуже добре бачила, що великий князь мене зовсім не любить; через два тижні після весілля він мені сказав, що закоханий в дівчину Карр, фрейліну імператриці. Він сказав графу Дівьеру, своєму камергеру, що не було порівняння між цією дівчиною та мною.Дівьер стверджував протилежне, і він на нього розсердився; ця сцена відбувалася майже в моїй присутності, і я бачила цю сварку.Правду сказати, я говорила сама собі, що з цією людиною я неодмінно буду дуже нещасною, якщо і піддамся почуття любові до нього, за яке так погано платили, і що буде з чого померти від ревнощів без будь-якої для кого б то не було користі. Отже, я намагалася з самолюбства змусити себе не ревнувати до людини, яка мене не любить, але, щоб не ревнувати його, не було іншого вибору, як не любити його. Якщо б він хотів бути коханим, це було б для мене не важко: я від природи була схильна і звична виконувати свої обов'язки, але для цього мені потрібно було б мати чоловіка зі здоровим глуздом, а у мого цього не було. Катерина продовжує займатися самоосвітою.Вона читає книги з історії, філософії, юриспруденції, твори Вольтера, Монтеск'є, Тацита, Бейля, велику кількість іншої літератури. Основною розвагою для неї стало полювання, верхова їзда, танці та маскаради.Відсутність подружніх відносин з великим князем сприяло появі у Катерини коханців. Тим часом, імператриця Єлизавета висловлювала невдоволення відсутністю дітей у подружжя. Нарешті, після двох невдалих вагітностей, 20 вересня (1 жовтня) 1754 року Катерина народила сина, якого в неї відразу забирають, називають Павлом (майбутній імператор Павло I) і позбавляють можливості виховувати, а дозволяють тільки зрідка бачити.Ряд джерел стверджує, що справжнім батьком Павла був коханець Катерини С. В. Салтиков. Інші - що такі чутки позбавлені підстав, і що Петрові була зроблена операція, усунуто дефект, який робив неможливим зачаття. Питання про батьківство викликав інтерес і у суспільства.Після народження Павла відносини з Петром та Єлізаветою Петрівною остаточно зіпсувалися. Петро відкрито заводив коханок, втім, не перешкоджаючи робити це і Катерині, у якої в цей період виник зв'язок з Станіславом Понятовським - майбутнім королем Польщі. 9 (20) грудня 1758 Катерина народила доньку Ганну, що викликало сильне невдоволення Петра, це сталося після звістки про нову вагітність: «Бог знає, звідки моя жінка вагітніє, що не знаю напевно, моя це дитина і чи повинен я визнавати його своїм ».У цей час погіршився стан Єлізавети Петрівни. Все це робило реальною перспективу висилки Катерини з Росії або заключення її в монастир.
ответ:нинаю
Объяснение:вы меня не поняли