Объяснение:
Українське суспільство ХІV-ХV ст. було неоднорідним та строкатим. Його основними станами були шляхта, духовенство, міщани й селяни. Стани відповідали соціально-правовим групам людей, які відрізнялися між собою майновим становищем у суспільстві, а також різними правами й обов’язками. У різних регіонах, які входили до складу різних країн, соціальна структура населення мала свої певні відмінності та особливості формування й становлення, що було зумовлено різницею в їхньому суспільному та економічному розвитку.
Магнати
представники шляхетського походження, родової й багатої знаті, великі землевласники.
Шляхта
провідний привілейований суспільний стан, що складався із вихідців різних соціальних груп, яким надавалися широкі політичні, майнові права та свободи і які несли військову службу.
Князі (титулована знать)
становили єдиний замкнутий стан, тому ні за багатство, ні за гроші, вплив чи владу не можна було стати князем, оскільки цього статусу міг набути тільки син князя (за кровним спадковим принципом).
Пани (заможна шляхта)
найзаможніші феодали, які вирізнялися родовитістю та спадковим землеволодінням; були членами великокняжої ради та брали участь у військових походах із власними військовими загонами.
Зем’яни (середня шляхта)
нащадки слуг, які здійснювали військову службу, завдяки чому отримували спадкове землеволодіння та певні шляхетські привілеї.
Бояри (дрібна шляхта)
виконували різного роду доручення та особисто несли військову службу; у своїх володіннях мали певні земельні наділи за рахунок виконання своїх обов’язків перед королем чи князем.
Духовенство
«церковні люди», – окремий привілейований стан у суспільстві, не підлягав світському суду, мав свою власну ієрархію.
Чорне
ченці та черниці.
Біле
світські парафіяльні священики.
Міщани
міське населення, яке займалися ремісничою та торговою діяльністю.
Патриціат
найзаможніші та найвпливовіші купці і ремісники.
Бюргерство
цехові майстри та середній клас населення.
Міський плебс
дрібні торговці, ремісники, вільні селяни.
Селяни
домінуюча частина населення, серед якого були як особисто вільні селяни, так і ті, що були прикріплені до свого наділу, відповідно – феодала.
Слуги
селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі, у разі потреби виступали із ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.
Данники
сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями; натуральна данина поступово витісняється грошовою платою.
Тяглі
відробляли панщину, та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю, сплачували податки та виконували різного роду повинності.
Во время правления Александра Невского у Руси было две опасности – со стороны татаро-монголов и со стороны немцев и шведов. Сил и возможностей разобраться с двумя противниками сразу было невозможно, поэтому Александр Невский пошел на сотрудничество с Ордой, это позволяло ему заручиться поддержкой и иметь больше шансов отразить нападения немцев и шведов.
Поэтому во время правления Александра Невского татаро-монголы не нападали на Русь, но зато нападали крестоносцы, немцы и шведы. Например, со шведами воевали в 1240 году в Невской битве и одержали победу (правда, татаро-монголы ничем не но ненападение тоже в какой-то мере и в 1242 году состоялось Ледовое побоище, в рамках которого Александр Невский и его войско победили ливонцев. Обе битвы Невскому остановить нападения с западной стороны, остановить крестовые походы.
Почему Александр невский выбрал войну с западными соперниками, а не стал бороться с Ордой, которая почти полностью захватила Русь? Дело в том, что Русь была слабой и дополнительно ослаблена зависимость от орды. И наоборот, Орда была очень сильной. Победить Орду для Руси в тот момент представлялось чем-то за гранью фантастики.
Объяснение:
Возможно, он искренне симпотизировал Орде, потому что он лично скомандовал отрезать уши зачинщикам новгородских восстаний (которые были подняты его братом).