У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали.
У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.)
Если бы восстание окончилось победой, то торжество восставших было бы недолгим. возможно, максимум, чего бы им удалось добиться – это вернуться на родину (да и то не всем – некоторым просто некуда было возвращаться, многие государства были завоеваны и разграблены римом) . в любом случае римское государство было сильнее любой армии восставших. и скоро всё вернулось бы на круги своя. сам спартак, вероятно, смог бы получить какой-нибудь титул и жить где-нибудь в римской провинции. да и другие активные товарищи могли бы чего-то добиться. но перестроить государственную систему не получилось бы – это однозначно. просто время для этого ещё не настало
У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали.
У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.)