Обоим странам , самозакрытым от внешнего мира , в 19 веке пришлось открыться. Китаю в результате "опиумных" войн, Японии в результате прихода "черных кораблей".
Более существовать автономно в меняющемся мире страны не могли.
Цинский Китай до последнего цеплялся за вековые порядки, весь запрос на модернизацию шел "снизу" , и от национально - освободительных восстаний.
В Японии же запрос на модернизацию шел "сверху". Сначала была реставрация Мэйдзи, в результате которой молодой император получил всю полноту власти, и дальше модернизация шла уже сверху. Естественно этот процесс шел быстрее.
Любая модернизация приносит успех только если проводится сверху и жёсткими мерами и только в экономике. Все полумеры и попытки одновременно провести политические преобразования приводят только к революциям и развалу страны. Примеров и тех и тех из истории масса. В Японии совпал запрос на модернизацию и решимость власти ее провести. В Китае же того времени нет. Китай учел уроки из своей истории в 1989 году, когда волнения на площади Тяньаньмэнь были жёстко подавлены, а курс на модернизацию экономики был продолжен.
Оле́кса До́вбуш (* 1700, Печеніжин, Коломийський район — + 24 серпня 1745, с. Космач, Косівський район) — один з ватажків опришків в Карпатах.
У сузір'ї національних героїв України яскраво сяє образ неповторного лицаря — Олекси Довбуша. Карпатське опришківство залишило помітний слід в історії українського народу. Ще й досі на Прикарпатті, Закарпатті й Буковині знаходимо печери, скелі, річки, долини, які народ пов'язує з борцями проти кріпацтва — опришками та їх ватажками, що боролися за визволення поневоленого селянства. .
Вивчаючи архівні документи, вчені досить чітко визначили соціальне походження Довбуша. Вони писали, що батько Олекси — Василь Довбуш «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми у Печеніжині комірником у тамошнього газди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки» . А Олекса та Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав» .
Про бідняцьке походження Олекси Довбуша переконливо засвідчують історичні факти. Так, у Станіславі в 1739 р. добре знайомий родини Довбушів пастух Олекса Жолоб на запитання суддів відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному» . В судових актах записано, що 26 липня 1739 р. перед Станіславською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош» .
Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати і змушені були тіснитися в найнятій комірці. Єдиним засобом існування, як засвідчують очевидці, були для родини Довбуша декілька овець, що паслися в череді Марковецької громади на гірських полонинах. Цю череду доглядав пастух, котрого селяни винаймали на рік за домовлену плату. Таким пастухом влітку 1739 р. був якийсь Олекса Жолоб, йому на зміну виходив Василь Довбуш, котрий також наймався у громади за пастуха і часто перебував на полонинах.
Олекса Довбуш
Довгий час не вдавалося встановити точний рік народження Олекси Довбуша. Тільки на основі даних академіка М. Грушевського з'ясовано, що Довбуш народився в 1700р у селі Печеніжин (Івано-Франківська область) Без сумніву, дитинство Олекса провів у злиднях. Малим хлопчиком не однієї весни піднімався Довбуш з батьком на полонини пасти вівці. Вже тоді він був свідком шахрайства, насильства й знущання з боку орендарів, котрі в гонитві за прибутками не зупинялися ні перед чим.
З судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, котра стала учасницею походів 1741—1745 рр. Вона, правдоподібно, у 1741 р. перебувала в опришківському загоні, про це свідчить те, що на суді шляхта запитувала одного з побратимів Олекси, «де є жінка Довбуша» .
Перш ніж розглядати діяльність ватажка опришків, необхідно звернути увагу на саме прізвище «Довбуш» , Адже в історичних джерелах, усній народній творчості та інших матеріалах воно звучить по-різному. Ще в 1840 р. К. Вуйціцький писав, що «названий був Добош для того, що його батько мав бути у війську добошем» , тобто барабанщиком. Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їх припущення не підкріплені жодними фактами.
Єдиними захисниками поневолених селян були тоді опришки, звані в народі «чорними хлопцями» . Про сміливих, дужих і справедливих опришків уже тоді народжувалися перекази, легенди. Молодий Олекса, без сумніву, не лише чув від селян і гірських пастухів про опришків, а й міг бачити їх, зустрічати на полонинах, де вони часто зупинялися, щоб відпочити й добути від пастухів докладні звістки про «шляхетський світ» .
Олекса Довбуш, не маючи великого майна, за прикладом багатьох інших селян, розорених шляхтою, залишив батька, матір