Селянство як один з найважливіших класів суспільства пережило тривалу еволюцію, повністю змінивши статус хлібороба до кінця Середньовіччя. Воно зробило величезне значення на розвиток економіки і суспільства в цілому.
Становлення селянства
Селянство являє собою одну з ранніх соціальних груп, зайняту виробництвом натуральної сільськогосподарської продукції. Виникнення селянства довелося на добу неоліту – первісного суспільства, коли стародавня людина від збирання і полювання перейшов до вирощування культурних рослин і одомашнення диких тварин.
До причин селянства відносять, перш за все, поділ праці, відділення ремесел від землеробства, поява і посилення контрасту між міськими поселеннями і селом.
Головними ознаками селян вважаються:
робота на землі;
проживання в сільській місцевості;
підпорядкування традицій і усталеній життєвому кладу.
Поняття «селянство» вперше було використано в кінці 14 століття, і з тих пір стало загальним визначенням сільського населення. Спочатку клас селян був представлений вільними хліборобами, яким довелося пережити не період залежно від землевласника і прикріплення до землі. Даний процес захопив проміжок часу від середньовіччя аж до кінця 18 століття, і був поширений повсюдно в європейських країнах і на Русі.
Початок закріпачення селян
Закріпачення селянства довелося на 15-17 століття, і відбувалося в кілька етапів.
Передумовами цього явища стало:
мала продуктивність сільських господарств;
суворі кліматичні і природні умови;
одвічна залежність селян від феодалів.
Заселяючись на новому місці, селяни спочатку брали у землевласника в борг насіння для посіву, знаряддя праці. В результаті вони виявлялися в залежному становищі від поміщика, але ще могли його покинути, повністю погасивши всі борги.
Положення селянства в 16 столітті було відносно стабільним. Щорічно селяни платили своєму господареві оброк – заздалегідь обумовлену кількість сільськогосподарської продукції. Подібні натуральні платежі стимулювали селян більше працювати на своєму господарстві, щоб отримувати більше продукції і мати можливість прогодувати свою сім’ю і розрахуватися з поміщиком.
Довгий час розмір натурального внеску не змінювався, але з ростом запитів феодалів він почав повсюдно збільшуватися. Так з часом змінився вигляд зобов’язань селян перед поміщиками: на зміну натуральним оброком прийшли грошові, а потім все більшого поширення набула робота селян безпосередньо на поміщицькому полі.
Спочатку роботи на поміщицьких землях були виснажливі, але зі збільшенням розмірів хазяйських ріллі селяни були змушені працювати в збиток власному господарству. Так не тільки погіршувався загальний економічний стан сільського населення та обмеження прав стану, а й відбувалося їх закабалення.
Кріпосне селянство в Україні існувало аж до 1861 року. Однак такий стан було засуджено передовою частиною російського дворянства і кріпацтво було скасовано державним указом.
Категорії селян
Селянство ніколи не було однорідним класом: в усі часи воно поділялося на безліч груп і категорій.
Селяни ділилися на чотири основні групи:
Приватновласницькі. Жили в маєтках, перебуваючи в повній владі свого поміщика і виплачуючи йому ренту. Вони були абсолютно безправні: їх могли продати або заслати до Сибіру за найменшу провину. Приватновласницьке селянство було найпоширенішою групою.
Палацові. Такі селяни були особистою власністю царя або членів царської родини. Головною їх обов’язком було постачання царської сім’ї дровами і продовольчими товарами. Їхнє становище було набагато краще приватновласницьких селян.
Монастирські. Селяни, які належали церквам, відпрацьовували трудову повинність і платили оброк.
Чорносошну або державні. Відрізнялися найбільшими привілеями. Вони не були особистою власністю землевласників, перебували в державному управлінні і володіли особистою свободою.
Що ми дізналися?
При вивченні теми «Селянство» ми дізналися, що послужило передумовами для появи такого суспільного класу як селянство. Ми з’ясували його відмінні риси, дізналися, як відбувалося закріпачення селян, на які групи вони були поділені.
ВВЕДЕНИЕ В ПРОЕКТ
ФОРУМ ХРОНОСА
НОВОСТИ ХРОНОСА
БИБЛИОТЕКА ХРОНОСА
ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ
БИОГРАФИЧЕСКИЙ УКАЗАТЕЛЬ
ПРЕДМЕТНЫЙ УКАЗАТЕЛЬ
ГЕНЕАЛОГИЧЕСКИЕ ТАБЛИЦЫ
СТРАНЫ И ГОСУДАРСТВА
ЭТНОНИМЫ
РЕЛИГИИ МИРА
СТАТЬИ НА ИСТОРИЧЕСКИЕ ТЕМЫ
МЕТОДИКА ПРЕПОДАВАНИЯ
КАРТА САЙТА
АВТОРЫ ХРОНОСА
Родственные проекты:
РУМЯНЦЕВСКИЙ МУЗЕЙ
ДОКУМЕНТЫ XX ВЕКА
ИСТОРИЧЕСКАЯ ГЕОГРАФИЯ
ПРАВИТЕЛИ МИРА
ВОЙНА 1812 ГОДА
ПЕРВАЯ МИРОВАЯ
СЛАВЯНСТВО
ЭТНОЦИКЛОПЕДИЯ
АПСУАРА
РУССКОЕ ПОЛЕ
1937-й и другие годы
Государство эфталитов
После разгрома иранцами кидаритов, в Средней Азии возникло царство эфталитов. Но в отличие от предшественников эфталиты были местного происхождения. Их родина находилась в районах Припамирья. Вероятно, они тоже были ираноязычны.
В середине V века эфталиты начали широкомасштабные вторжения в Иран и Индию, где они под предводительством царя Тороманы, а затем его сына Михиракулы, на некоторое время захватили северо-западную часть страны, а также долину Ганга. В период своего наибольшего расширения царство эфталитов занимало огромные территории, заменив собой Кушанское царство.
В Индии в 540-х годах эфталиты, кажется, потерпели поражение, но часть племён, участвовавших во вторжении, осела в северной части страны. Со временем они перемешались с местным населением, в результате чего возникла новая этническая общность — раджпуты (о них в главе «Индия»),
Трудно сказать, все ли приведённые здесь правители эфталитов были царями целого государства, возможно, некоторые из них правили лишь отдельными частями его.
Ахшунвар (Хушнаваз) сер. V в. — кон. V в.
Торомана кон. V в.-510/15
Михиракула 510/15- ок. 540
Гатфара ок. 540-565
Фагониш 565—567
В Средней Азии в 565 году эфталиты потерпели поражение от Тюркского каганата. После этого они сместили с престола царя Гатфара и на его место избрали Фагониша. Но противостоять совместному наступлению тюрок и персов не смог и он. Победители поделили между собой территорию эфталитского государства.