История христианства в Римской империи охватывает период от зарождения христианства в первой половине I века до распада Западной Римской империи. В течение II века христианство распространилось практически по всей Римской империи, тогда же появилась обширная апологетическая литература, а также послания и сочинения авторитетных христианских авторов.
Само превращение Римской империи из языческой в христианскую состоялось медленно, в течение нескольких столетий; различаются в нём следующие эпохи:
эпоха зарождения и начального развития Христианства в Римской империи под сенью иудаизма, до еврейского восстания и второго разрушения иерусалимского храма (полвека после смерти Иисуса Христа);
эпоха гонений и в то же время открытого распространения христианства до признания его равноправной религией Константином Великим, с подразделением её на:
эпоху спорадических гонений (при Домициане, Антонинах и Северах) и
эпоху гонений универсальных, имевших целью уничтожение христианской церкви (в смутный период и при Диоклетиане);
эпоха перевеса христианства и разрушения язычества (от Константина Великого до шестого века).
Во всех названных периодах следует различать:
политическую и культурную историю христианства,
историю развития христианских догматов в борьбе с ересями и
историю христианской литературы.
Другими словами, чисто историческую, богословскую и литературно-историческую точку зрения.
Іван Степа́нович[1] Мазе́па (Коледи́нський)[2] (20 березня [2 квітня] 1639, Мазепинці або ж, за іншими даними, 29 серпня [11 вересня] 1639, Біла Церква[3] — 21 вересня [2 жовтня] 1709[4] за іншими джерелами, у ніч з 21 на 22 вересня[5], Варниця) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704)[6] і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709)[7]. Князь Священної Римської імперії (1707—1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини.
Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок до економічно-культурного розвитку Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Кавалер орденів Андрія Первозваного (1700) і Білого Орла (1705). Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року підтримав бік шведів. Після поразки під Полтавою вимушений був переселитись до Молдовського князівства.
Объяснение: