давньогрецькі храми
Найважливішим завданням архітектури у греків, як і будь-якого взагалі народу, було будівництво храмів. Воно породило і виробило художні форми, які перейшли потім до споруд будь-якого роду. У всі продовження історичного життя Греції її храми постійно зберігали один і той же основний тип, згодом засвоєний і римлянами. Грецькі храми анітрохи не походили на храми Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, влаштовані на зразок жител смертних, але тільки більш витончені і багаті. Якщо вірити Павзаній, спочатку храми будувалися з дерева. Потім їх стали споруджувати з каменю, причому, проте, втрималися деякі елементи і прийоми дерев'яного зодчества. Грецький храм представляв собою будівлю в основному помірних розмірів, що стояло всередині священної огорожі (ι 'ερόν) на фундаменті про декілька щаблях і представляло в най шому своєму виді схожість з довгастим будинком, що має в плані два складені разом квадрата і двускатную, досить положисту дах; одна з коротких його сторін не виходила назовні стіною, яку тут замінювали дві пілястри по краях і стоять в прольоті між ними дві (іноді 4, 6 і т. д., але завжди парні числом) колони, кілька відступивши вглиб будівлі (звичайно на ⅓ квадрата), воно було перегороджено поперечною стіною з дверима в середині, так що виходили рід ганку або критих сіней (притвор, πρόναος) і внутрішнє, замкнутий з усіх боків приміщення - святилище (ναός, cella), де стояла статуя божества і куди ніхто не мав права входити, крім жерців. Подібне будівлю звані. «Храмом в пилястрах» (ι 'ερόν ε' ν παραστάσιν, templum in antis). У деяких випадках абсолютно таке ж ганок, як і з переднього фаса, влаштовувалося і з протилежного боку (ο 'πισθόδομος, posticum). Пілястри і колони сіней підпирали стелю і дах, причому остання утворювала над ними трёхугольний фронтон. Ця най ша форма в більш великих і розкішних храмах ускладнювалася деякими додатковими частинами, через що відбулися наступні види храмів:
C начала 1990-х гг., с распадом СССР, не прекращаются горячие споры о том, что есть Россия, какой она была и какой ей следует быть. Дистанцирование России от своих, некогда входивших в одно, единое государство территорий и населения окраин, сначала Российской империи, а позже СССР, вызывает сегодня ряд неоднозначных оценок и новых вопросов.
Продолжающиеся политические преобразования с целью формирования славянского этнокультурного ядра российского государства, как видится, не является тем ответом или решением, на котором будет строиться будущее России. России, вероятнее всего, еще предстоит дать ответ на вопрос, зачем ей были нужны и нужны ли будут в будущем другие территории, например, в Средней Азии?
Что касается нынешних границ России, можно сказать однозначно, они еще окончательно не оформились, и, скорее всего, будут меняться, и к этому надо быть готовым. Внутренняя и внешняя организация российского пространства еще не окончилась. Мир находится в нестабильном состоянии и в нем происходят постоянные и глубокие перемены. Российское же общество находится в стадии глубокой трансформации. Какие исторические уроки оно должно усвоить, учесть, чтобы не повторять ошибки как взаимодействовать со своими соседями – странами постсоветского пространства? Какие подходы из ей следует применить, а от которых надо бы решительно отказаться?