Вели́ке кня́зівство Лито́вське, Руське і Жемайтійське — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, Придністров'ї Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство (католицький обряд). 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[5] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Эссе «Смутное время. Трагедия гражданской войны: мой взгляд»
Изучая историю своей Родины, я обратил особое внимание на период гражданской войны в нашей стране: 1918-1922 годы. В то время одни жители нашей страны боролись за перемены, а другие не хотели этих перемен. И те и другие готовы были на убийство, а если нужно — и жизнь отдать за то, что считали правильным. Множество партий рвалось к власти.
Я так и не смог решить, нужна ли была гражданская война для развития нашей страны. С одной стороны, не взялись бы люди за оружие, так и правил бы царь-самодержец, а большинство населения страны оставались бы неграмотными. Все равно воевали бы и погибали — на Первой мировой войне, в которую Россию втянуло царское правительство.
А с другой стороны, Россия заплатила колоссальную цену за перемены в стране. И эта цена кажется несоразмерной. Скольких людей убили! А сколько умерли в это время от голода и истощения, от эпидемий тифа и холеры. Несколько лет в стране царил хаос.
Когда я задумываюсь о гражданской войне, то всегда вспоминаю рассказ «Красная корона» Михаила Булгакова. Это произведение пробирает до жути, до холодной дрожи. Два брата обожают друг друга. Но они бьются за разные стороны и гибнут: одного убивают, а второй сходит с ума. К гибели одного брата косвенно прикладывает усилия другой.
Трагедия гражданской войны, на мой взгляд — это братоубийство. Уничтожение своих ближних, своих земляков «за идею», «за батьку», «за царя». Это настоящий кошмар, который ничем не оправдать.
А еще одна трагедия «смутного времени» состоит в развале страны. После гражданской войны экономика России лежала в руинах, в государстве не было порядка. Многие зажиточные люди уехали из страны, вывезли с собой ценности, перевели деньги за границу. Но это меня даже не так печалит, как так называемая «утечка мозгов».
Многие талантливые, образованные люди: ученые, врачи, инженеры покинули во время гражданской войны Россию. Потом они изобретали, трудились, творили на благо другого государства. Например, Франции и США. Иногда я смотрю в Интернете старые голливудские фильмы. В титрах есть много фамилий разных технических работников, художников, явно происходящих из России. Они были первопроходцами, создавали Голливуд, которым сейчас так гордятся американцы, а мы их потеряли.
Я считаю, что гражданская война, братоубийство, пусть даже во имя хорошей идеи — это самое плохое, что может вообще произойти со страной.
Вели́ке кня́зівство Лито́вське, Руське і Жемайтійське — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, Придністров'ї Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство (католицький обряд). 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[5] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.