ответ:
трёхпо́лье, или трёхпо́лка, — система севооборота с чередованием, например, пара, озимых и яровых культур. применялась в крестьянских хозяйствах россии и других стран с древнейших времён[1].
цех (через польск. сесh из zёсh, zёсhе «объединение лиц одного сословия», совр. нем. zunft) — торгово-ремесленная корпорация, объединявшая мастеров одной или нескольких схожих профессий, или союз средневековых ремесленников по профессиональному признаку.
шеде́вр[1] (фр. chef-d’œuvre — «высшая работа», «венец труда») — уникальное, непревзойденное творение, высшее достижение искусства, мастерства или чего-либо другого. шедеврами чаще всего называют произведения искусства и архитектуры, реже — науки и техники
я́рмарка (в польск. jarmark, в ср.-в.-нем. jahrmarkt — ежегодный торг) — регулярные празднично-образовательно-деловые события года, торжища широкого значения, организуемые в традиционно определённом месте
кресто́вые походы — серия религиозных военных походов xi—xv веков из западной европы против мусульман и не только[1].
в узком смысле — походы 1096—1272 годов в палестину, направленные на «освобождение» в первую очередь иерусалима (с гробом господним), против турок - сельджуков.
в более широком смысле — также и другие походы, провозглашаемые римскими папами, в том числе более поздние, проводившиеся с целями обращения в христианство язычников и подавления еретических и антиклерикальных течений в европе (катары, гуситы и др.)
духо́вно-ры́царские о́рдены — организации рыцарей, создававшиеся в период крестовых походов в xi—xiii века под руководством католической церкви главным образом для контроля границ христианского мира, защиты пилигримов на пути в святую землю, а также крестовых, и других походов: против ислама в святой земле, в испании или в турции, или против язычников в литве, в эстонии или в пруссии с целью распространения католичества (после реформации иногда против протестантства). впоследствии ордены могли стать светскими.
к духовно-рыцарским орденам относятся ордены: иоаннитов, тамплиеров, вифлеемский орден, тевтонский орден, орден алькантара, орден калатравы и другие.
реконки́ста[1] (исп. и порт. reconquista — отвоёвывание) — длительный процесс отвоёвывания пиренейскими христианами — в основном испанцами и португальцами — земель на пиренейском полуострове, занятых маврскими эмиратами.
парла́мент (. parliament, фр. parlement, от parler — говорить) — высший представительный и законодательный орган в государствах, где установлено разделение властей[1].
сословно-представительная монархия — форма правления, предусматривающая участие сословных представителей в государством, составлении законов. она складывается в условиях политической централизации. различные сословия были представлены в органах власти неравномерно. часть из этих законосовещательных органов эволюционировала в современные парламенты.
генера́льные шта́ты во франции (фр. états généraux) — высшее сословно-представительское учреждение в 1302—1789 годах.
возникновение генеральных штатов было связано с ростом городов, обострением социальных противоречий и классовой борьбы, что вызывало необходимость укрепления феодального государства.
объяснение:
територіальний поділ та місцева адміністрація українських земель у складі великого князівства литовського, королівства польського та речі посполитої не були сталими і за 300 років (з 1340 до 1648 pp.) кілька разів змінювалися. тривалий час зберігалися старі адміністративні одиниці - князівства, уділи, волості та верви. першою їх ліквідувала польща в галичині (1434 а потім і литва - 1471 р. ліквідовано останнє київське князівство, запроваджена воєводська система, яка остаточно закріпилася люблінською унією 1569 р. саме після неї склалася така адміністративна структура з відповідною місцевою адміністрацією.
найбільшою адміністративною одиницею вважалося воєводство на чолі з воєводою, якого призначав князь (король). йому належала військова, виконавча та судова влада у воєводстві, він очолював місцеву адміністрацію - уряд. заступниками воєводи були каштеляни та старости. всього на території сучасної україни у різні роки існувало повністю або частково 7 воєводств: руське (1434 подільське (1434 белзьке (1462 київське (1471 брацлавське (1566 волинське (1566 р.) та чернігівське (1635 воєводства поділялися на різну кількість noвimiв, на чолі з повітовим старостою, тому іноді вони і називалися староства. руське воєводство поділялося не на повіти, а на землі. центральний повіт воєводства очолював каштелян - комендант. староста (каштелян) наділявся широкими адміністративними та судовими функціями. до повітового уряду входили маршалок, стольник, хорунжий, канцеляристи, підсудки. станово-представницькими органами у воєводстві та в повіті були місцеві шляхетські сеймики. найнижчою ланкою поділу вважалася «олость на чолі з волосним старостою та підпорядкованим йому писарем. у деяких місцях волость називалась округом (чернігівщина), або підстароством (правобережжя). волость складалася з сільських общин - коп, на самоврядуванні у формі сходу, який обирав сільського старосту (у різних місцевостях - тивуна, старця, війта, солтиса). копа складалася з села або кількох сіл, які об'єднувалися в дворища (10 хат) та дими (1 господарська родина).
міста поділялися на фортеці, очолювані каштелянами, приватновласницькі або державні, керовані міськими - ратушами, та вільні на самоврядуванні (магдебурзьке право), на чолі з магістратом.
i ратуша, і магістрат складалися з двох палат. виконавчої - ради та судової - лави. до ради входили райці (радники), яких очолював бурмістр, а лава (скабінат) складалася з 12 лавників (присяжних), яких очолював війт (суддя). до повноважень місцевої адміністрації входили господарські функції, самооборона, збір податків, здійснення суду як першої інстанції.
ключові поняття: воєводство, повіт, волость, копа, воєвода, війт, староста, бурмистр, магістрат, ратуша, рада, лава.
історико-державна подія: 1471 р. - ліквідація київського князівства та запровадження воєводської системи в україні.
типология политических процессов
Объяснение:
Главная цель укрепить существующую экономическую и социально-политическую систему, а с другой - усовершенствовать ее в соответствии с потребностями времени. Три проблемы: структура государственного управления, взаимоотношения помещиков и крестьян, система образования - занимали центральное место во внутренней политике первой половины XIX в. Решение первого во правительство видело в углублении централизации административного аппарата, в создании кадров образованных, профессионально грамотных чиновников, преданных лично императору и материально зависящих от получаемого жалованья. При решении крестьянского во главное состояло в том, чтобы снять социальную напряженность в деревне, ликвидировать возможность крестьянских выступлений. Для этого необходимо было уничтожить наиболее уродливые проявления крепостничества, тормозившие экономическое развитие страны, вызывавшие протест передовой общественности и позорившие Россию перед Западной Европой. О развитии образования правительство заботилось лишь постольку, поскольку это могло бы во-первых, упрочению самодержавия и привилегированного положения дворянства, а, во-вторых, модернизации экономики, обеспечивающей обороно страны и возможность проведения активной внешней политики.