Приказы как государственные учреждения, предположительно, возникли непроизвольно: какому-нибудь лицу или нескольким лицам поручается ведение некоторых дел, «приказывается» ведать этими делами — и возникает приказ, который иногда даже называется именем человека, кому приказано, например «Приказ (четь) дьяка Варфоломея».[1]
Название избы и приказа употреблялось сначала смешанно, но затем за известными органами управления утвердилось название приказов, за другими — изб.
Название палата было более почётным, чем изба.
Дворами и дворцами назывались органы управления, заведовавшие преимущественно хозяйственной частью; иногда, впрочем, этим именем назывались и те органы управления, которые ведали отдельными областями государства.
Названия палата, двор, дворец заимствованы от помещений.
Происхождение названий трети и четверти стоит в связи с делением государства при Иоанне III на три части, при Иоанне IV — на четыре. Впоследствии название четверти стало присваиваться и другим приказам.
Замолоду брав участь у облозі Нуманції в Іспанії. У 133 році до н. е. став членом комісії-тріумвірату щодо вирішення питання щодо розподілу землі. У 126 році став квестором, під час своєї каденції керував Сардинією. Тут здобув велику повагу своєю чесністю та справедливістю. У 123 до н. е. став народним трибуном, належав до популярів. Користувався підтримкою бідних мешканців, уможливлював їм закупівлю зерна за низькою ціною 6,5 аса за модіус , у 122 році до н. е. віддав до рук вершників судові справи про фінансові зловживання в римських провінціях. Потім він замислив повалити аристократію, знищити могутність сенату, додавши до нього 300 нових членів, яких він хотів обрати зі стану вершників через коміції. Майже насильно вніс пропозицію про те, щоб дати латинянам право повного римського громадянства, а іншим італійським союзникам латинського права . Тоді проти нього повстав не лише сенат, але навіть частина плебеїв — римські пролетарі , які мали римське громадянство (соціальний безземельних, котрі не володіли нічим, окрім власного потомства), позаяк це збільшило б кількість бенефіціарів закону lex frumentaria. Все це шкодило планам Гракха, який у 121 році до н. е. знову став домагатися посади народного трибуна. Щоб завадити виборам, сенат дав італійцям інші привілеї за до пропозицій, внесених Лівієм Друзом. Гракха не було обрано. Але на цьому його вороги не зупинилися: один з новообраних народних трибунів запропонував скасувати закони Гракха. Подача голосів повинна була здійснюватися на Капітолійському пагорбі. Проте до цього справа не дійшла. Гракх мав намір прорватися до будівлі сенату. В свою чергу озброєні сенатори і вершники з'явилися на площі, а консул Луцій Опімій зайняв Капітолій, звинувативши Гая у загибелі ліктора Квінта Антуллія. Гракх зі своїми прихильниками в своюч ергу пішов на Авентинський пагорб і звідти, після марних спроб вступити в переговори з сенатом і після того, як його друг Леторій утримав його від самогубства своїм проханням про те, щоб Гракх зберіг життя для кращих часів, він втік до Гая Фурріни, в одне з передмість міста, що знаходилося на правому березі Тибру. Тут наказав своєму довіреному рабу убити себе, не бажаючи потрапити до рук оптиматів . Луцій Септимулей, друг Гая Гракха, за гроші зголосився відрубати голову у трупа Гракха.
Объяснение: Кортко не получилось