После смерти отца (около 1360 года) Фёдор, имевший владения в Новогрудском княжестве, был вынужден уступить владения своему дяде Кейстуту.[2] В 1360-х — 1370-х годах Фёдор жил в Венгрии, где возможно получил какие-то владения. Там же он женился на Ольге, вероятно дочери Стефана II Котроманича, бана Боснии[3]. Но в 1388 году он уже упоминается в грамоте вместе с братом Константином.
До 1388 года Фёдор Кориатович стал князем Подолья. Изменение политики после Кревской унии 1385 года заставило его вступить в коалицию с киевским князем Владимиром Ольгердовичем, северским князем Корибутом Ольгердовичем, витебским князем Свидригайло Ольгердовичем и господарем Молдавии Романом I. В это время одним из наиболее активных приверженцев унии выступал князь Борис Кориатович. Витовт сумел разбить союзников поодиночке. Осенью 1393 года молдавско-подольские войска потерпели поражение. Фёдор Кориатович покинул Подолье и с семьей выехал в Венгрию, надеясь с Сигизмунда продолжить борьбу. Подолье было оставлено на воеводу Нестиса, которому на прибыли молдавские и венгерские отряды. Подольские крепости были довольно мощные и князь надеялся, что они выдержат осаду войск Витовта до подхода венгерской армии. Витовт получил Брацлав и Соколец. Жители Каменца ночью пропустили литовцев в город. Воевода Несжал показал Смотрич, Скалу и Черлений городок. Каменец великий князь передал польскому рыцарю и магнату Спытку с Мельштина (Spytko z Melsztyna).
Фёдор Кориатович не помирился с Ягайло, как это сделали другие Гедиминовичи. Свои права на Подолье он передал венгерскому королю, получив взамен жупы Берег и Шарош, а в 1396 году — в пожизненное владение Мукачевскую и Маковицкую доминии. Он выбрал своей резиденцией Мукачево. Здесь он заложил Свято-Николаевский монастырь с библиотекой, который довольно долго был главным культурным центром Закарпатья. Фёдор Кориатович укреплял и развивал хозяйство в своей доминии, поддерживал православие и русскую культуру[4]. Жена князя Ольга выстроила женский монастырь на Сорочинской горе, выше села Подгоряны. Этот монастырь был разрушен в XVI веке.
Фёдор Кориатович умер в 1414 году и был похоронен в соборе облагодетельствованного им мукачевского монастыря. Его жена Ольга умерла в 1416 году. Обе дочери вышли за венгерских магнатов: Мария — за Емериха Марцали, Анна — за палатина Гарая. Живых сыновей у них к тому времени не было и владения отошли назад к королевскому домену.
Возможно, что сыном Федора Кориатовича был Жедевид-Иван Фёдорович, за которого в 1393 году ручался брянский князь Глеб Дмитриевич.
Подробнее - на -
Объяснение:
Культура рубежу ХХ-ХХІ століття відзначається появою ряду нових особливостей
і розвивається у рамках якісно нової парадигми. Тому сьогодні є нагальна потреба в
інтенсивній філософській рефлексії сучасної культури, визначення її основних характеристик тощо. Культура рубежу ХХ-ХХІ століття є важливою складовою сучасної
інформаційної цивілізації, виражає її сутність і є тісно взаємопов’язаною з нею.
У науковій дослідницькій традиції між поняттями «популярної» і «масової» культури довгий час не проводились розмежування. Лише починаючи з 80-х років XX
століття, коли, внаслідок зміни соціокультурних парадигм, суспільство постмодерна
актуалізувало ідею конвергенції елітарної та масової типів культур, поняттю популярної культури як нової парадигми культурного розвитку, що володіє самостійним
смисловим наповненням, стали приділяти більше уваги. Але це притаманно більше
світовій культурологічно-філософській думці. В українському та російському науковому дискурсі залишилось домінуючим поняття «масова культура» і досі відсутнє є
чітке розмежування цих понять і вони часто виступають синонімами, народжуючи,
таким чином, проблему семантичної підміни двох понять. Наприклад, в наукових
виданнях досі є статті про маскульт і відсутні про популярну культуру. У російському
журналі «Питання культурології» («Во культурологи») за 2010 рік було надруковано кілька статей, у назвах яких говорилось про масову культуру: П. Кірічьок
«Духовна культура і масова інформація», О. Дробишева «Аксіологічний аналіз масової
культури», О. Ільїн «Функціональність і дисфункціональність масової культури», О.
Понукаліна «Розваги в контексті сучасної масової культури» та ін. Дані статті різнопланового характеру і напрямку, але не було жодної статті, де б у дискурс вводилось
поняття «популярна культура». У той же час явно дковується новий підхід до
розуміння сучасної культури.
Объяснение: