Західна частина українських земель, що творила основу Галицько-Волинського князівства, в середині XIV ст. підпала під владу феодальної Польщі. З активною участю місцевих українських князів і феодалів східної Волині, Поділля, Київщини, Переяславщини і Чернігово-Сіверщини в середині XIV ст. ці землі вирвалися з прямої залежності від Золотої Орди й об'єдналися з Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським. Своєрідною переломною подією у процесі переходу центральних українських земель від золотоординської залежності до складу Великого князівства стала битва у 1362 р. на Синіх Водах (притока Південного Бугу), в якій литовсько-руське військо завдало поразки ординцям.
До XIV ст. на Закарпатті закріпилася влада Угорської держави.
Політичне становище різних українських земель дуже різнилося між собою. Землі під Польщею й Угорщиною опинилися на становищі окупованих, у тому числі підневільною стала українська знать і духовенство. Вже через рік після підступного захоплення влади у Львові польський король Казимір III попросив Папу Римського Бенедикта XII звільнити його від присяги зберігати за руським "старостою і народом всі їх обряди, права і звичаї". Папа доручив зробити таке звільнення від присяги краківському римо-католицькому єпископу. Іншим було становище українських земель у Великому Литовсько-руському князівстві. Тут власне литовський елемент становив 1/10 населення. Частка ж руських (українців і білорусів) була переважаючою. Політичні переваги литовського елементу в державі випливали лише з того, що в ній родоначальником правлячої династії був литовський князь Гедимін (1316—1341), потім його син Ольгерд (1341—1377). Від Ольгерда влада у Великому князівстві перейшла, однак, не до його сина Ягайла, а до племінника Вітовта. На західних і південно-західних землях Русі династія Гедиміновичів вважала себе одночасно спадкоємницею Рюриковичів. Це ґрунтувалось на її родинних зв'язках з давньоруськими княжими родинами і швидко виявилося в культурі та побуті, навіть в іменах. Ольгерд посадив на удільне княжіння в Києві сина Володимира (1362—1392). Останнього після тривалої боротьби змінив внук Ольгерда Олелько Володимирович (1440—1455). Мовою управління, суду, культурної творчості з самого початку була тодішня літературна руська мова, що мала великі писемні традиції. В XIV—XV ст. у ній помітні два відгалуження: староукраїнської та старобілоруської мов, що розвивалися на давній літературній традиції і живилися народнорозмовною мовою відповідних територій.
ОбъяснениеЯк Литовсько-Руську державу розглядали Велике князівство практично всі відомі українські історики, серед них — М. Драгоманов, М. Грушевський, О. Єфименко, Д. Дорошенко та ін. Суперечливий погляд щодо етнічного характеру Литовсько-Руської держави виявили автори однієї з останніх праць "Українська народність. Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії" (К., 1990). В одному місці вони пишуть, що Велике князівство "справедливо називають Литовсько-Руською державою", оскільки 9/10 її території і населення становили східні слов'яни. Однак в іншому вони наголошують на "несприятливі обставини, що призвели до розчленування і їх приєднання до Великого князівства Литовського", тому "Україна була насильно розчленована й загарбана іноземними феодалами, а українська народність — позбавлена можливості створити свою державність і опинилася під загрозою асиміляції". Йдеться також про те, що українське населення зазнавало в Литовській державі "соціального гноблення та політичних обмежень". У такому підході простежується намагання ототожнювати "іноземний гніт" із соціальним гнобленням, хоча це не одне і те ж. Коли говорять про поліетнічний характер Литовсько-Руської держави, то не забувають про її становий характер.
:
Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли у Київську Русь книги для богослужіння. Проте у багатьох поселеннях наших пращурів, особливо в Північному Причорномор'ї, археологи знаходили на кам'яних плитах, надгробках, амфорах таємничі й незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим і нині.
Перший історик давньої слов'янської писемності болгарський книжник, учений Чорногорець Храбр жив у X столітті при дворі болгарського царя Симеона. У книзі «Сказання про письмена» він розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший — коли слов'яни, будучи язичниками, читали за до рисок та зарубок. Другий етап — після прийняття християнства, коли писали римськими й грецькими письменами. Але було це письмо не пристосоване до слов'янської мови.
Так продовжувалося до тих пір, поки великі просвітителі слов'ян Кирило і Мефодій створили алфавіт.
2.Жан-Антуан Ватто (1684-1721). . Жан-Антуан Ватто. ...
Жан-Батист Шарден (1699-1779). Жан-Батист Шарден. Автопортрет. ...
Каналетто (1697-1768). Каналетто. Автопортрет. ...
Жан-Этьен Лиотар (1702-1789) Жан-Этьен Лиотар. Автопортрет. ...
Антон Рафаэль Менгс (1728-1779). Антон Рафаэль Менгс. ...
Федор Рокотов (1735-1808) Фёдор Рокотов
4.Разница между барокко и классицизмом
В искусстве и архитектуре XVIII столетия преобладали два фундаментальных стиля – барокко и классицизм. Они не случайно довольно долго сосуществовали рядом, в одну эпоху. Нельзя не отметить их тесную взаимосвязь, хотя и характерных, присущих лишь конкретному направлению особенностей тоже наберется немало. В чем же отличие барокко и классицизма и как при взгляде на картину или здание определить, к какому же стилю они относятся?
Объяснение:
2.Жан-Антуан Ватто (1684-1721). . Жан-Антуан Ватто. ...
Жан-Батист Шарден (1699-1779). Жан-Батист Шарден. Автопортрет. ...
Каналетто (1697-1768). Каналетто. Автопортрет. ...
Жан-Этьен Лиотар (1702-1789) Жан-Этьен Лиотар. Автопортрет. ...
Антон Рафаэль Менгс (1728-1779). Антон Рафаэль Менгс. ...
Федор Рокотов (1735-1808) Фёдор Рокотов
4.Разница между барокко и классицизмом
В искусстве и архитектуре XVIII столетия преобладали два фундаментальных стиля – барокко и классицизм. Они не случайно довольно долго сосуществовали рядом, в одну эпоху. Нельзя не отметить их тесную взаимосвязь, хотя и характерных, присущих лишь конкретному направлению особенностей тоже наберется немало. В чем же отличие барокко и классицизма и как при взгляде на картину или здание определить, к какому же стилю они относятся?