Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.
Однажды я посетил театр в Греции. Там показывали всё что происходило в древнейшей Греции. Вот как это было: В те далёкие времена в Греции существовали независимые города Микены, Тиринф, Пилос, Афины, во главе которых стояли цари. Царь Афин вынужден был платить дань могущественному властителю острова Крит. Каждые девять лет жители Афин посылали на Крит семь девушек и семерых юношей. Там их пожирал Минотавр- чудовище, имевшее туловище человека и голову быка. Подоспел срок посылать дань в третий раз. Люди стали негодовать на то, что собственный сын Эгея (это был царь Афин) избавлен от жеребьёвки и потому царь равнодушен к их бедам. Слыша эти упрёки, царский сын Тесей не мог оставаться безучастным. И он решил отправиться на Крит. Вместе с теми, кому выпал жребий, Тесей взошёл на корабль под черным парусом. Эгей напутствовал сына: - "Если останешься жив, замени черный парус на белый. Пусть белый парус издалека возвестит о твоей победе". Через несколько дней афинский корабль вошёл в гавань Крита. Где-то там, на том острове находился Лабиринт- большое здание со множеством запутанных ходов и помещений. Человек попавший в лабиринт не мог выбраться из него без посторонней В Лабиринте жил свирепый Минотавр. Чужеземцев привели во дворец Миноса. Красота Тесея тронуло сердце царской дочери Ариадны. Девушка обратилась за к строителю Лабиринта- знамеритому мастеру Дедалу, который сам был родом из Афин. По его совету ариадна тайно принесла Тесею меч и клубок. Потом Тесей убил Минотавра и выбрался из Либиринта. Они так радовались что Тесей забыл старого отца. А между тем царь Эгей подолгу стоял на крутом берегу, взглядываясь в морские дали. И вот показался корабль. Но паруса были чёрные. Решив, что сын погиб, Эгей бросился с обрыва в бурлящие волны и разбился насмерть. С тех пор это море называют Эгейским. КОНЕЦ. Мне очень понравился этот миф. С тех пор я стал посещать театры.
Объяснение:
Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.