Олардың көздері қысыңқы, мұрны тәмпіш, терісі сары, жақ сүйегі шығыңқы болып келеді. Бір ерекшелігі монғолоидтықтардың көбісі бойлары аласа болып келекді
Найважливішою причиною виникнення держави були, насамперед, сприятливі природні умови для життя людини, українська родюча земля, помірний клімат, наявність рік і морів, географічне розташування у центрі Європи, на перехресті міграційних і торговельних шляхів, поєднання широких полів і лісу.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.
1) Во Франции решительный шаг к усилению центральной власти был сделан королем Людовиком XI (1461 - 1483). В ходе длительных войн он одержал победу над могущественным Карлом Смелым, герцогом Бургундским. К владениям короля отошли часть Бургундии, Прованс, Бретань. Многие области, города потеряли свои давние привилегии. Утратили значение Генеральные штаты. Возросло количество чиновников. Создание постоянной армии, служба в которой оплачивалась королем, делало феодалов (дворянство) все более подчиненными ему. Знать, хотя и сохраняла частично свои владения, лишалась былой независимости. В XVI век Франция вступила как крупное централизованное государство.B таком государстве вся территория реально подчинена центральной власти, а управление осуществляется при чиновников.В Англии в 1455 г. вспыхнула война Алой и Белой розы между сторонниками двух ветвей правящей династии: Ланкастерами и Йорками. В ходе этой войны погибла значительная часть крупных феодалов. В 1485 г. к власти пришел король Генрих VII Тюдор (1485 -1509). Король добился роспуска войск крупных феодалов, многих казнил, а земли забрал себе. Парламент по-прежнему собирался, но все решала воля короля. Англия, как и Франция, превратилась в централизованное государство.
Олардың көздері қысыңқы, мұрны тәмпіш, терісі сары, жақ сүйегі шығыңқы болып келеді. Бір ерекшелігі монғолоидтықтардың көбісі бойлары аласа болып келекді