Во Франции установилась буржуазная монархия. Июльская революция имела большое международное значение. Свержение правительства Реставрации нанесло сильный удар по системе Священного союза подъему либерально-демократических и национально-освободительных движений во многих странах Европы.
Объяснение:
Реакционная политика правительства Реставрации, защищавшего преимущественно интересы и привилегии крупных землевладельцев-дворян и высшего католического духовенства, отрицательно отражалась на экономическом развитии Франции. Усилению недовольства в стране засилье иезуитов при дворе, в администрации, в школах, вызывающее поведение бывших эмигрантов, угрожавших крестьянству восстановлением феодальных порядков.
Промышленный кризис 1826 г., а затем депрессия 1829-1830 гг., совпавшая с неурожаями, ухудшили и без того тяжелые условия существования трудящихся: большие массы людей в городах были лишены заработка, в деревне царили нищета и голод. Следствием этого был рост революционных настроений в народных массах.
В то же время усиливалась оппозиционность либеральной буржуазии. Буржуазные либералы требовали расширения круга избирателей, ответственности министров перед парламентом, введения местного и областного самоуправления, борьбы с клерикальным засильем, отмены ограничений для печати. Осуществление этих требований привело бы к превращению Франции в буржуазную монархию.
После выборов 1827 г., принесших большинство в палате конституционным монархистам и буржуазным либералам, король Карл X вынужден был дать отставку ультрароялистскому кабинету графа Виллеля. Новое правительство, составленное из конституционных монархистов во главе с графом Мартиньяком, пыталось лавировать между крупной буржуазией и дворянской аристократией. В августе 1829 г. король, не желавший идти на уступки буржуазным либералам, уволил Мартиньяка в отставку и вновь вручил власть ультрароялистам. Во главе кабинета стал любимец короля князь Полиньяк, в активный деятель дворянской эмиграции. Крайние монархисты были назначены и на другие министерские посты.
Создание правительства Полиньяка вызвало огромное недовольство во Франции. Либеральные газеты резко нападали на новых министров. Основанная в начале 1830 г. левым крылом либералов газета «Насьональ» повела агитацию за замену династии Бурбонов династией Орлеанов, тесно связанной с верхушкой буржуазии. Оживилась деятельность подпольных республиканских групп и карбонарских вент (ячеек). В середине марта 1830 г. палата депутатов выразила недоверие кабинету Полиньяка и потребовала его отставки. В ответ на это король прервал заседания палаты, а в середине мая совсем распустил ее. Однако новые выборы, состоявшиеся в июне и июле, принесли либералам и конституционным монархистам победу над сторонниками правительства. Политическая обстановка становилась все более напряженной.
Геродот повідомляє три перекази про походження скіфів: «За розповідями скіфів, народ їх — наймолодший з усіх. А було це так. Першим жителем цієї ще безлюдної тоді країни був чоловік на ім'я Таргитай. Батьками цього Таргитая, як кажуть скіфи, були Папай і дочка річки Борисфену богиня Апі. Такого роду був Таргитай, а у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший — Колаксай. В їх царювання на Скіфську землю з неба впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира і чаша.
Першим побачив ці речі старший брат. Ледве він підійшов, щоб підняти їх, як золото запалало. Тоді він відступив, і наблизився другий брат, і знову золото було охоплене полум'ям. Так жар палаючого золота відігнав обох братів, але, коли підійшов третій, молодший, брат, полум'я згасло, і він відніс золото до себе в будинок. Тому старші брати погодилися віддати царство молодшому. Так от, від Ліпоксая, як кажуть, сталося скіфське плем'я, зване авхати, від середнього брата — плем'я катіар і траспіїв, а від молодшого з братів — царя — плем'я паралати. Всі племена разом називаються сколотами, тобто царськими. Елліни ж звуть їх скіфами.
Так розповідали скіфи про походження свого народу. Вони думали, втім, що з часів першого царя Таргитая до вторгнення в їх землю Дарія (512 р. до н. е.) пройшло якраз тільки 1000 років.
Елліни оповідали, що одного разу Геракл, коли гнав Геріонову худобу, забрів у землю Гілея, що була ще безлюдна. Прокинувшись після сну, він побачив, що худоба зникла. Обійшовши всю ту землю у пошуках худоби, зайшов до країни, що зветься Лісистою. Там у печері зустрів діву-змію (Богиня зі зміями). Вона сказала що худоба в неї, але віддасть її лише після того, як Геракл з нею залишиться. У неї з'явилося троє синів. Одного назвала Агафірсом, іншого Гелоном, а молодшого Скіфом. Вона таки віддала худобу Гераклу і запитала хто з синів має залишитись на цій землі, а хто піти, коли подорослішають. Геракл натягнув лук і сказав, що той з трьох синів, хто досягнувши дорослого віку подужає натягнути лук, той має залишитись. Двоє синів — Агафірс і Гелон не могли впоратися із завданням натягти лук Геракла, і мати вигнала їх з країни. Молодшому ж, Скіфу, вдалося виконати завдання, і він залишився в країні. Від цього Скіфа, сина Геракла, ведуть рід всі скіфські царі.
Існує ще й третій переказ. Він говорить так. Кочові племена скіфів мешкали в Азії. Коли масагети витіснили їх звідти військовою силою, скіфи перейшли Аракс і прибули до кімерійської землі (країна, нині населена скіфами, як кажуть, здавна належала кімерійцям). З наближенням скіфів кімерійці почали радитися, що їм робити перед лицем численного ворожого війська. І ось на раді думки розділилися. Хоча обидві сторони вперто стояли на своєму, але перемогла пропозиція царів. Народ боротьби не хотів і був за мирне співпроживання зі скіфами. Царі же зі знаттю, навпаки, вважали за необхідне воювати, бо боялися втратити владу і привілеї. Прийнявши таке рішення, кімерійці розділилися на дві рівні частини і почали між собою боротьбу. Билися завзято, з великими втратами для обох сторін. Всіх полеглих у братовбивчій війні народ кімерійський поховав біля річки Тираса (могилу царів там можна бачити ще й понині). Решта кіммерійської знаті покинули свою країну, а на їхнє місце прийшли скіфи.
Объяснение:
І досі ще у Скіфській землі існують кімерійські укріплення та кімерійські переправи; є також і область, що зветься Кімерія і так званий Кімерійський Боспор. Рятуючись втечею від скіфів в Азію, кімерійці зайняли півострів там, де нині еллінське місто Синопа. Відомо також, що скіфи в гонитві за кімерійцями збилися зі шляху і вторглися до мідійської землі. Адже кімерійці постійно рухалися вздовж узбережжя Понту, скіфи ж під час переслідування трималися зліва від Кавказу, поки не вторглися в землю мідян. Так ось, вони повернули вглиб країни.»
Термин «третий мир» возник на этапе активного противостояния двух систем: капиталистической и социалистической. Государства, оставшиеся в стороне от непосредственного участия в этой борьбе стали называть «третьим миром» или развивающимися странами.
К государствам «третьего мира» обычно относят бывшие колониальные и зависимые страны Азии, Африки и Латинской Америки. Эти страны стали политически самостоятельными, но опутанными сетями экономической зависимости, привязанными к зарубежному капиталистическому хозяйству, его индустриальной и научно-технической базе.