Уявіть, що ви переміститлися в минуле.
Опишіть детально який би ви побачили світ, що б з вами сталося, як би на вас реагували люди. Період і місце оберіть самі, але період обмежений 9-19 століттям, місце будь яке (наприклад Київ, Запоріжжя, село тощо), але на даний момент воно є в складі території сучасної України. Оберіть самі, в кого ви попадаєте (селянин, воєн, князь, ремісник, духовенство тощо) або варіант, що це саме ви перемістилися (в своїй одежі і зі своєю мовою, яку навряд хтось зрозуміє)
Усім відому фразу про те, що історія не має умовного народний варіант – «після бійки кулаками не вимахують»), письменник легко може сприйняти як виклик. Однією з характеристик реальності – чи розглядаємо ми життєвий шлях однієї людини, чи долю цілого народу – є певна незворотність: здійснений вчинок, допущену помилку неможливо перекреслити, стерти в часі. Куди стерпніша «легкість буття» у світах, що їх вигадують літератори-фантасти. Тут є шанс і в минуле перенестися, і, якщо діяти точно і хитро, підкоригувати там щось – навіть не без користі для себе і людства. Маю на увазі ті випадки, коли пишеться твір про «потраплянців».
Одним із перших романів про людину, що несамохіть опинилася в минулому і змушена була виживати в нових умовах і пристосовуватися до незнайомої епохи, напевно, є «Янкі у Коннектикуті при дворі короля Артура» Марка Твена, де герой завдяки розумові, технічним знанням і неймовірно щасливому збігові обставин зумів не лише завоювати собі славу могутнього провидця і забезпечити всезагальну шанобу до своєї особи, а й побудувати в цьому світі технічні новинки пізніших століть, включно з метро й пароплавами. У романі Твена дотепно описано побутові труднощі людини, змушеної пристосовуватися до суворих реалій минулого, а також розкрито глибинні причини неможливості порозуміння між людьми різних епох – мовні, культурні, світоглядні. Сюжет про героїчного потраплянця з майбутнього, що завойовує славу і владу в минулій епосі й навіть докорінно міняє хід історії, хоч і майже не відомий досі українській літературі, є доволі популярним серед фантастів, зокрема, Росії. Мета творців романів цього жанру найрізноманітніша: від суто розважальної – описати пригоди суто щоб забавити читача – до більш «серйозної», коли автор міркує про те, як би можна було виправити головні помилки історії, підкоригувати події, що серйозно вплинули на долю народів. Якій із двох зазначених вище схем більш відповідає задум і намір автора «Темної Синьої води» і чи є його книга черговою варіацією на тему дивовижних пригод героя, що досягає нечуваного успіху й розкриває свій потенціал, потрапивши у минуле? Спробуємо відповісти на це запитання.