Отмена крепостного права в 1816 году, конечно, имела положительные для крестьян черты, но были у неё и недостатки, за которые её называли грабительской.
Основные её недостатки были в том, что освобождённые крестьяне не наделялись землёй, а значит, землю, на которой они жили и трудились предстояло выкупить у помещика, либо платить за её использование.
Объяснение:
Плюс, были установлены мизерные нормы наделов. Если сравнивать их с площадью земель, на которых они работали до реформы, то эта норма была невыносимо мала. Платежи для выкупа в личное пользование земли были слишком завышены и неподъёмны для крестьян.
Тогда государство решило и организовало специальную программу, по которой оно выплачивало стоимость земли помещика за крестьянина. На самом же деле крестьяне попадали в долговую яму и должны были платить государству 49 лет всю сумму с процентами. Это было настоящее обдирание несчастных, которое продолжалось до столыпинской реформы.
К этому времени по кредиту было переплачено уже в пять раз больше реальной стоимости. Несмотря на отмену крепостного права, крестьяне оставались малоправным сословием и их жизнь отнюдь не улучшилась. Это все вызвало бурные возмущения и местами крестьянские восстания.
ответ: 1. Марафо́нская битва — одно из крупнейших сухопутных сражений греко-персидских войн. 2. состоявшееся 12 сентября 490 г. до н. э. неподалёку от греческого города Марафон приблизительно в 42 километрах от Афин.
В битве при Марафоне персидская армия потерпела сокрушительное поражение. 3. Под руководством Мильтиада союзным войском афинян и платейцев была уничтожена бо́льшая часть армии противника. Для эллинов сражение стало первой победой над войском империи Ахеменидов. Для персов поражение их армии не имело больших последствий: их государство находилось на пике могущества и обладало огромными ресурсами.
5. потому что возле города марафон
6. потому что бежал мольчик оповесть ть народ о победе пробежал 33км и умер в родном городе
Объяснение:
1. Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.
На початку XIV ст. міжусобна боротьба татарських ханів ослабила владу завойовників над Україною. Сприятливими обставинами для зміцнення власних позицій найшвидше скористався галицько-волинський князь Юрій (бл. 1301 - бл. 1315).
У 1302 р. він послав на до брату своєї дружини польському князю Владиславу Локетеку військові загони. Але похід був невдалим, внаслідок чого Юрій втратив відвойовану батьком і добре освоєну українцями Люблінську землю, Значно успішніше діяв молодий правитель у мирній роз будові власних володінь. За його князювання швидко розросталися міста й села, розвивалися торгівля й культура.
В 1303 р. була створена Галицька митрополія, що значно зміцнило міжнародний авторитет західноукраїнської держави й водночас послабило релігійні зв'язки з іншими українськими землями. Правління Юрія - це доба золотого спокою, багатства й слави Галицько-Волинської держави та її міжнародного визнання. Сам князь дістав титул "короля Русі". Такий титул найбільше відповідав державотворчим процесам в Україні, оскільки відродження нової Української держави на західних землях відбувалося під давньою назвою "Русь". Інакше й не могло бути.
В часи розпуки й лихоліття громада завжди шукає опори своїм діям у славних сторінках власної історії. А нею в житті українського народу й була могутня Київська Русь. Відроджуючись під цією назвою, Україна тим самим перебирала на себе велич і авторитет своєї попередниці.
Сини Юрія Андрій і Лев (1315 - 1323), хоч і розділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з правителями західних держав і тим самим забезпечили мирні умови життя своїм підданим. Внутрішня стабільність стимулювала національне піднесення серед місцевої феодальної верхівки та її прагнення до незалежності від Золотої Орди. При цьому патріоти добре бачили неспроможність власними силами досягти мети й тому в своїх діях орієнтувалися на ті країни, які були готові виступити проти Монгольської держави й разом з тим визнати правомірність державотворчих устремлінь української національної знаті. Такою країною і стала молода Литовська держава.
На початку XIV ст. Литва набрала великої сили, її територія розширилася далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднаних білоруських і частини руських (російських) земель. Після придушення сепаратистських виступів племен ятвягів і жмуді внутрішнє становище країни зміцніло. В той же час посилилася загроза її державному існуванню з боку німецьких рицарів, Польщі й особливо Золотої Орди.
Спільне прагнення до державної незалежності штовхало в обійми як Литву, так і Україну. Кожна з них міцніла силою іншої. Спочатку ворожі, потім добросусідські відносини між Литвою й Галицько-Волинською Руссю переросли в союзницькі. Вони спрямовувалися проти зовнішньої агресії й одночасно на створення дружньої Литві Української держави.