907 Вдалий похід Олега на Константинополь. Укладення договору.
Перший літописний спогад про Чернігів і Переяслав
911 Другий торговельний договір Олега з Візантією, а також договір про ненапад.
912—945 Княжіння Ігоря, сина Рюрика.
915 Перший похід печенігів на Русь. Укладання миру.
920 Похід Ігоря на печенігів
941 Невдалий похід Ігоря на Константинополь, знищення руських кораблів грецьким вогнем.
943 Успішний похід Ігоря у Східне Закавказзя (м. Бердаа)
944 Новий, невигідний договір Русі з Візантією.
945 Загибель Ігоря у Древлянській землі під час повторного збору данини.
945—964 Княжіння вдови Ігоря — Ольги.
946 Придушення Ольгою повстання древлян після спалення Іскоростеня.
955 (957?) Посольство Ольги до Константинополя. Хрещення Ольги.
964—972 Княжіння у Києві Святослава Ігоровича.
959 Руське посольство до короля Німеччини Оттона І.
964 Переможні походи Святослава проти хозар на Дон і Північний Кавказ; підпорядкування в'ятичів на Оці і Тмутаракані (Тументархана) на Тамані.
965 Переможний похід Святослава на Волзьку Булгарію, здобуття її столиці. Похід по Волзі на хозар, знищення Хозарського каганату; підпорядкування ясів (роксолани) та касогів на Північному Кавказі.
967 Святослав на прохання візантійського імператора Нікіфора Фокі здійснив вдалий похід на Дунайську Болгарію, заволодів столицею, взяв у полон кагана Бориса і переніс свою ставку у Переяславець на Дунаї. Печеніги, скориставшись відсутністю руської дружини, обложили Київ, обороною якого керувала княгиня Ольга.
969 Смерть княгині Ольги. Святослав призначає своїх синів намісниками: Володимира у Новгороді, Ярополка у Києві, Олега — у Древлянській землі.
970—971 Військові дії Святослава у Болгарії, пограбування околиць Константинополя, 971 — облога у Доростолі; поразка і відхід з Балкан. Укладення з Візантією договору на умовах 944 р.
972 Напад печенігів на загін Святослава біля Дніпрових порогів і його загибель.
976—1025 Візантійський імператор Василій ІІ
977 В ході міжусобиць загинув Олег Святославич, його брат Володимир втік до Скандинавії.
979 Володимир повернувся до Києва з загоном варязьких найманців і вбив свого брата Ярополка .
980—1015 Княжіння у Києві Володимира Святославича
981 Похід Володимира на в'ятичів і їх підкорення. Конфлікт Києва з Польщею — Червенські міста (Червень, Перемишль) переходять до володінь Володимира.
982 Похід Володимира на радимичів, які після смерті Святослава перестали платити князеві данину.
983 Похід Володимира на ятвягів і їх підпорядкування, також взято під контроль торговельні шляхи по Бугу-Віслі і Німану.
985 Похід Володимира на Волзьку Булгарію і укладання з нею договору про мир і торгівлю
987 Володимир уклав союз з Візантією, отримав як наречену візантійську принцесу Ганну і прийняв християнство.
988 Руська флотилія спрямована на до Константинополю. Володимир запроваджує християнство у Києві і на Русі. Митрополитом у Києві став грек Феофілакт (?).
989 Після 2-місячної облоги Володимир здобув Херсонес і добився цим одруження з Ганною.
990—996 Будівництво у Києві першої кам'яної церкви — Успіння Богородиці (Десятинної).
992 Антихристиянське повстання у Києві
992—997 Багаторазові напади печенігів на київські землі.
996 Урочисте відкриття першої у Києві кам'яної Десятинної церкви (25 травня), до якої прибули священики з Херсонеса; захоронення тут праху княгині Ольги.
997—1038 Правління в Угорщині князя (з 1000 р. — короля) Іштвана І. Ліквідував племінний поділ країни і ввів королівські комітати. Отримав 1000 р. королівську корону, ввів християнство в Угорщині
Войны Римской республики и Римской империи с Парфянским царством за контроль над Сирией, Арменией и Месопотамией.
В 54 году наместник Сирии Марк Лициний Красе вторгся в Парфию. Он захватил ряд городов Месопотамии, оставил там гарнизоны, но потом отвел армию в Сирию на зимние квартиры. Многие современники считали это решение роковой ошибкой. В 54 году Красе вновь вторгся в Месопотамию, но выбрал неудачный маршрут движения, проходивший по малонаселенной пустыне, где отступающие парфяне уничтожили почти все запасы фуража и продовольствия. Красе располагал 7 легионами, 4 тысячами конницы и 4 тысячами легкой пехоты (всего около 40 тысяч воинов).
Римский союзник царь Армении Артабаз привел в римский лагерь 6 тысяч всадников и предложил Крассу идти через армянскую территорию. Он обещал снабдить легионеров всем необходимым и дать им в еще 10 тысяч конницы и 3 тысячи пехоты. Но Красе решил двинуться в Месопотамию кратчайшим путем, так как опасался, что оставленные там римские гарнизоны не выдержат долгой осады. После этого армянская конница, не желавшая удаляться от своих земель, покинула римский лагерь.
Красе переправился через Евфрат у Зевгмы. Парфяне под командованием полководца Сурены отступали перед римлянами и долго не принимали сражения. Парфянский же царь Ород (Гирод) II с частью войска в это время напал на Армению. Вероятно, это и было главной причиной, почему Артабазу пришлось спешно покинуть Красса.
Парфяне заранее запаслись припасами. По сообщению Плутарха, Сурена имел обоз из тысячи верблюдов, которое без труда выдерживали переход по пустыни. Тот же историк сообщает, что парфянский полководец имел тысячу тяжеловооруженных и 10 тысяч легковооруженных всадников. Вероятно, эти цифры относятся только к личной гвардии Сурены. Ведь в его войске должна была быть и другая парфянская конница, и контингента парфянских союзников. Только у местечка Карры недалеко от парфянской столицы Селевкии Красе встретил парфянскую конницу. Можно предположить, что, вопреки сообщению Плутарха, парфяне не уступали в численности римлянам. Когда римская конная разведка обнаружила неприятеля, Красе построил свое войско на берегу реки Балисс. Сам он возглавил центр, а фланги поручил квестору Гаю Кассию Лонгину и своему сыну Публию Крассу. После того как тяжеловооруженным парфянским всадникам не удалось прорвать римский строй, легкая конница засыпала римлян стрелами, оставаясь вне досягаемости пеших лучников и пращников. Из описания Плутарха трудно понять, была ли у парфян пехота и принимала ли она участие в сражении. Не исключено, что армию Красса обстреливали не только конные, но и пешие лучники.
По утверждению Плутарха, в тылу парфян стояли верблюды, навьюченные тюками, откуда лучники пополняли запас стрел. Красе, потеряв терпение, приказал своему сыну Публию атаковать врага. Отряд в тысячу триста всадников, пятьсот лучников и восемь когорт тяжелой пехоты во главе с сыном Красса попал в парфянскую засаду и был полностью уничтожен. После этого Красе решил отступить, оставив на поле боя всех убитых и раненых. Римские историки полагали, что Красе понес большие потери от неприятельских конных лучников, но это представляется сомнительным. Как заключает Ганс Дельбрюк, «конные стрелки из лука не могли особенно сильно досаждать сомкнутой и хорошо вооруженной для стрельбы пехоте. Жуткие описания наших источников об ужасных нападениях парфян, имевших в резерве целые караваны стрел, не должны вводить нас в заблуждение... У римлян было достаточно пеших лучников, которые с места стреляли более метко, чем парфяне с лошадей. Кроме того, оставалась еще римская конница, которая могла отражать отряды неприятеля, подходившие на близкое расстояние». Можно предположить, что основные потери армия Красса понесла еще до битвы при Каррах от болезней, голода и жажды во время изнурительного марша через пустыню, а не от парфянских стрел. Быть может, само сражение при Каррах свелось лишь к уничтожению попавшего в ловушку отряда Публия Красса.
Сан-Стефанский мирный договор 1878 г. Завершил русско-турецкую войну 1877 - 1878 гг. В результате военного разгрома Турции стороны соглашались в следующем: Болгария от Дуная до Эгейского моря и от Черного моря до Охридского озера получала автономию с правом избрания князя; турецкие войска в Болгарии подлежали выводу; устанавливалась полная автономия Сербии, Черногории и Румынии; Босния и Герцеговина получали автономию; к России отходила часть Бессарабии, отторгнутая от нее в 1856 г. , а также Ардаган, Каре, Батум, Баязет. Турция выплачивала России 310 млн. руб. контрибуции. В связи с резко негативной реакцией на условия этого договора со стороны Англии и Австрии обсуждение итогов русско-турецкой войны было вынесено на Берлинский конгресс 1878 г. где они были подвергнуты ревизии.
Сан-Стефанский прелиминарный договор был заключен по итогам русско-турецкой войны 1877-1878 гг. Однако его условия вызвали остро негативную реакцию великих держав, опасавшихся чрезвычайно возросшего влияния России на Балканах (особенно сильным было противодействие Австро-Венгрии и Великобритании. Поэтому России пришлось пойти на пересмотр договора, и он фактически был заменен Берлинским трактатом 1/13 июня 1878 г.
Х століття
907 Вдалий похід Олега на Константинополь. Укладення договору.
Перший літописний спогад про Чернігів і Переяслав
911 Другий торговельний договір Олега з Візантією, а також договір про ненапад.
912—945 Княжіння Ігоря, сина Рюрика.
915 Перший похід печенігів на Русь. Укладання миру.
920 Похід Ігоря на печенігів
941 Невдалий похід Ігоря на Константинополь, знищення руських кораблів грецьким вогнем.
943 Успішний похід Ігоря у Східне Закавказзя (м. Бердаа)
944 Новий, невигідний договір Русі з Візантією.
945 Загибель Ігоря у Древлянській землі під час повторного збору данини.
945—964 Княжіння вдови Ігоря — Ольги.
946 Придушення Ольгою повстання древлян після спалення Іскоростеня.
955 (957?) Посольство Ольги до Константинополя. Хрещення Ольги.
964—972 Княжіння у Києві Святослава Ігоровича.
959 Руське посольство до короля Німеччини Оттона І.
964 Переможні походи Святослава проти хозар на Дон і Північний Кавказ; підпорядкування в'ятичів на Оці і Тмутаракані (Тументархана) на Тамані.
965 Переможний похід Святослава на Волзьку Булгарію, здобуття її столиці. Похід по Волзі на хозар, знищення Хозарського каганату; підпорядкування ясів (роксолани) та касогів на Північному Кавказі.
967 Святослав на прохання візантійського імператора Нікіфора Фокі здійснив вдалий похід на Дунайську Болгарію, заволодів столицею, взяв у полон кагана Бориса і переніс свою ставку у Переяславець на Дунаї. Печеніги, скориставшись відсутністю руської дружини, обложили Київ, обороною якого керувала княгиня Ольга.
969 Смерть княгині Ольги. Святослав призначає своїх синів намісниками: Володимира у Новгороді, Ярополка у Києві, Олега — у Древлянській землі.
970—971 Військові дії Святослава у Болгарії, пограбування околиць Константинополя, 971 — облога у Доростолі; поразка і відхід з Балкан. Укладення з Візантією договору на умовах 944 р.
972 Напад печенігів на загін Святослава біля Дніпрових порогів і його загибель.
976—1025 Візантійський імператор Василій ІІ
977 В ході міжусобиць загинув Олег Святославич, його брат Володимир втік до Скандинавії.
979 Володимир повернувся до Києва з загоном варязьких найманців і вбив свого брата Ярополка .
980—1015 Княжіння у Києві Володимира Святославича
981 Похід Володимира на в'ятичів і їх підкорення. Конфлікт Києва з Польщею — Червенські міста (Червень, Перемишль) переходять до володінь Володимира.
982 Похід Володимира на радимичів, які після смерті Святослава перестали платити князеві данину.
983 Похід Володимира на ятвягів і їх підпорядкування, також взято під контроль торговельні шляхи по Бугу-Віслі і Німану.
985 Похід Володимира на Волзьку Булгарію і укладання з нею договору про мир і торгівлю
987 Володимир уклав союз з Візантією, отримав як наречену візантійську принцесу Ганну і прийняв християнство.
988 Руська флотилія спрямована на до Константинополю. Володимир запроваджує християнство у Києві і на Русі. Митрополитом у Києві став грек Феофілакт (?).
989 Після 2-місячної облоги Володимир здобув Херсонес і добився цим одруження з Ганною.
990—996 Будівництво у Києві першої кам'яної церкви — Успіння Богородиці (Десятинної).
992 Антихристиянське повстання у Києві
992—997 Багаторазові напади печенігів на київські землі.
996 Урочисте відкриття першої у Києві кам'яної Десятинної церкви (25 травня), до якої прибули священики з Херсонеса; захоронення тут праху княгині Ольги.
997—1038 Правління в Угорщині князя (з 1000 р. — короля) Іштвана І. Ліквідував племінний поділ країни і ввів королівські комітати. Отримав 1000 р. королівську корону, ввів християнство в Угорщині
Объяснение: