Причини національно-визвольної війни 1647 – 1657 рр. були політичні, національні, релігійні. По-перше, більшість панівного суспільства – князі, магнати, пани та шляхта, які зрадили національні інтереси – спільно з поляками, литовцями та білорусами придушувала народ України. Майже всі наші землі опинилися в складі Речі Посполитої, яка не тільки пригнічувала український народ, але і все більше посилювала соціальне, релігійне і національне гноблення, позбавляла будь-яких людських прав. По-друге, магнати, які спочатку надавали своїм селянам певні привілеї, із зміцненням фільварків збільшили панщину (ще недавно вільні селяни змушені були відробляти на своїх панів по три – чотири дні панщини), збільшувалася й кількість різноманітних повинностей селян. По-третє, козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць і мордували. Багато козаків перетворили на кріпаків, вільних людей зробити панським слугами. Знову ввели реєстри. Крім того реєстровим козакам було заборонено обирати собі старшину, старшина призначалася з шляхти. По-четверте, у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, їхні місця посідали іноземці. Українцям чинили всякі перешкоди під час вступу до цеху, не давали займатися ремеслом чи торгівлею. Більшість міст, тільки що появилися і були слабо захищені від магнатських зазіхань. Хоч деякі з цих міст мали Магдебурське право, але вони знаходилися на панських землях, що давали землевласникам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них обтяжливих повинностей і податків. Крім того на керівні посади в містах була закрита дорога для православних, а в декяких містах офіційною мовою була польська, а потім латинська мови, що теж не вело до злагоди між мешканцями міст. По-пяте, посилилась політика насадження уніатства та католицизму, переслідувалося православ'я.
За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним та антифеодальним, а рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна і середня православна шляхта.
Наслідками Національно - визвольної війни українського народу 1647 – 1657 рр стали:
- утвердження нової моделі соціально-економічних стосунків;
- створення національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства проіснувала на правах автономії у складі Російської імперії до кінця XVIII ст.;
- поява національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність;
- формування нової політичної еліти;
- розвиток національної самосвідомості, зокрема ідеології елітарного націоналізму;
- закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткування зміни назви «руський народ» на означення «український народ»;
- збагачення традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;
- протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани Лівобережної України користувалися плодами її соціально-економічних завоювань.
Объяснение:
аконы хаммурапи. состояли из пролога, текста законов и эпилога. всего из сплошного текста, выбитого на камне, переводчиками выделено 282 параграфа, или статьи, причем около 37 статей оказались уничтоженными (соскобленными). дело в том, что каменная стела из базальта была в свое время вывезена из вавилона в соседнее царство элам (территория нынешнего ирана), где по приказу местного правителя и было выскоблено место для традиционной хвалебной надписи о подвигах покорителя вавилона. этот камень нашли в 1901 г. французские археологи в районе города сузы, бывшей столицы элама. 3600 строк текста высечены на каменном столбе высотой 213 см вместе с изображением хаммурапи и бога солнца и справедливости для богов и людей шамаша, в руке которого символы власти — жезл и кольцо.
C начала 1990-х гг., с распадом СССР, не прекращаются горячие споры о том, что есть Россия, какой она была и какой ей следует быть. Дистанцирование России от своих, некогда входивших в одно, единое государство территорий и населения окраин, сначала Российской империи, а позже СССР, вызывает сегодня ряд неоднозначных оценок и новых вопросов.
Продолжающиеся политические преобразования с целью формирования славянского этнокультурного ядра российского государства, как видится, не является тем ответом или решением, на котором будет строиться будущее России. России, вероятнее всего, еще предстоит дать ответ на вопрос, зачем ей были нужны и нужны ли будут в будущем другие территории, например, в Средней Азии?
Что касается нынешних границ России, можно сказать однозначно, они еще окончательно не оформились, и, скорее всего, будут меняться, и к этому надо быть готовым. Внутренняя и внешняя организация российского пространства еще не окончилась. Мир находится в нестабильном состоянии и в нем происходят постоянные и глубокие перемены. Российское же общество находится в стадии глубокой трансформации. Какие исторические уроки оно должно усвоить, учесть, чтобы не повторять ошибки как взаимодействовать со своими соседями – странами постсоветского пространства? Какие подходы из ей следует применить, а от которых надо бы решительно отказаться?
Результатом війни став добровільний перехід земель Війська Запорозького в підданство Російської держави
Объяснение:
Посилення політичного впливу «шляхетської олігархії» і феодальна експлуатація з боку польських магнатів особливо проявилися на території Південно-Західної Русі. Шляхом насильницьких захоплень земель були створені величезні латифундії таких магнатів, як Конецпольські, Потоцькі, Калиновські, Замойські та інші. Так, Станіславу Конецпольському на одній Брацлавщині належало 170 міст і містечок, 740 сіл. Він же володів великими землями на лівобережжі Дніпра. Одночасно зростало і велике землеволодіння російського дворянства, яке до цього часу бере католицьке віросповідання і ополячувалися. До їх числа належали Вишневецькі, Киселі, Острозькі і ін. Князям Вишневецьким, предки і родичі яких (Дмитро Вишневецький, Глинські, Ружинські, Дашкевич) були серед засновників і перших отаманів Війська Запорозького Низового [15], наприклад, належала майже вся Полтавщина з 40 тисячами селянських і міських дворів, Адаму Киселю - величезні маєтки на Правобережжі і т. д.
Все це супроводжувалося зростанням селянських повинностей, обмежують їх права і релігійним пригніченням у зв'язку з прийняттям церковної унії і підпорядкуванні церкви Римському престолу. Французький інженер Боплан, який з початку 1630-х до 1648 року перебував на польській службі, зокрема, зазначав, що селяни там надзвичайно бідні, вони змушені віддавати своєму панові все, що той захоче; їхнє становище «гірше, ніж становище галерних невільників». [16]
Предтечею війни стали численні бунти і повстання козаків у 1620-30-х роках, викликані реакцією на несправедливу політику керівництва Речі Посполитої, в тому числі:
Повстання Жмайло 1625 року
Повстання Федоровича 1630 року
Повстання Сулими 1635 року
Повстання Павлюка 1637 року
Повстання Остряниці і Гуні 1638 року
Майже всі ці повстання були подавлені, часто за до зради під час мирних переговорів. У відповідь на прохання козаків зменшити гніт і зупинити несправедливу політику, гніт тільки посилювався. Так в 1638-1648 рр. в період «золотого спокою», представники православного населення були практично повністю виключені навіть з середніх ешелонів влади, що тільки посилило невдоволення основної маси народу.
привід
Приводом для початку повстання став черговий прояв магнатського деспотизму. Агенти чигиринського старости на чолі з підстаростою Данилом Чаплинським відняли у реєстрового полковника Війська Запорізького Богдана Хмельницького хутір Суботів, розорили господарство, за деякими відомостями на смерть засікли його десятирічного сина (в інших варіантах, побили до напівсмерті) і відвезли жінку, з якою він жив після смерті дружини. Хмельницький почав шукати суду й управи на ці безчинства, але польські судді знайшли, що він не був повінчаний належним чином, а потрібних документів на володіння Суботові не мав. Потім Хмельницький вирушив до Чаплинському для з'ясування відносин, але як «підбурювач» був кинутий в старостинську в'язницю, з якої його звільнили друзі. Особисте звернення до польського короля, якого Хмельницький знав за колишніми часами, виявилося безуспішним. Документів про зміст їх бесіди не виявлено, але, за легендою, король відповів так: «У тебе є твоя шабля ...», натякаючи на відоме право шляхтичів Речі Посполитої вирішувати суперечки силою зброї. Хмельницький вирушив на Низ (острова нижче Запорізької Січі, яка була тоді під контролем Польщі), де швидко зібрав загін мисливців звести рахунки з поляками. З їх до Богдан підняв козаків всій Січі