1. Политические преобразования:
Упразднение султаната.
Создание Народной партии и установление однопартийной политической системы.
Провозглашение Республики.
Упразднение халифата.
2. Преобразования в общественной жизни:
Предоставление женщинам равных с мужчинами прав.
Реформа головных уборов и одежды.
Запрет на деятельность религиозных обителей и орденов.
Закон о фамилиях.
Отмена приставок к именам в виде прозвищ и званий.
Введение международной системы времени, календаря и мер измерения.
3. Преобразования в правовой сфере:
Отмена меджелле.
Принятие нового Гражданского кодекса и других законов, в результате чего стал возможным переход на светскую систему государственного правления.
4. Преобразования в сфере образования:
Объединение всех органов образования под единым руководством.
Принятие нового турецкого алфавита.
Учреждение Турецкого лингвистического и Турецкого исторического обществ.
Упорядочение университетского образования.
Нововведения в сфере изящных искусств.
5. Преобразования в сфере экономики:
Отмена системы ашара.
Поощрение частного предпринимательства в сельском хозяйстве.
Создание образцовых сельскохозяйственных предприятий.
Издание Закона о промышленности и создание промышленных предприятий.
Принятие 1-го и 2-го планов индустриального развития, строительство дорог на территории всей страны.
Объяснение:
Привет 8"Г" классу :)
1)В центре жилища из камней и глины сооружают очаг, на котором устанавливают металлическую подставку, выдерживающую чугунный котёл, предназначенный для приготовления баранины и чая с молоком. Справа от очага располагается мужская половина, где хранится скотоводческий и охотничий инвентарь, оружие. Здесь же находится кровать хозяев.
2)Потому что, юрта – жилище казаха, удобный и практичный дом, который легко собрать и транспортировать во время кочевых переходов от пастбища к пастбищу.
3)Тебеневка- зимняя пастьба, самостоятельная добыча лошадьми корма из-под снега. До нынешнего времени в Казахстане и Монголии лошади пасутся в степи самостоятельно, лишь периодически присматриваемые чабанами.
4)Хорошо при к тебеневке олени, лошади, овцы, хуже - крупный рогатый скот.
Українізація 1920-1930-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація — здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УСРР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців. Більшовики проголосили політику коренізації, яка мала тимчасовий характер, лише з тактичною метою стабілізації більшовицької влади в національних республіках. Більшовики, як послідовники марксизму, вважали, що стирання національних відмінностей пов'язано з світовим суспільним розвитком та прогресом.
Головними ідеологами та провідниками були Микола Скрипник, уродженець Донбасу, і Олександр Шумський, уродженець Полісся.
Українізація весь час зустрічала ворожий опір російських великодержавних шовіністів в Україні (діяльність пролеткультів, опір українізації державного апарату, преси тощо), підтримуваних московською й ленінградською пресою й особливо наполегливими україножерами на високих посадах (Ю. Ларін, В. Ваганян й ін.). Але й більшості КП(б)У була байдужа, а то й ворожа українізація, тільки «тоненька плівка українців-комуністів плавала на поверхні бурхливого потоку культурного українського відродження» (О. Шумський); серед цих останніх особливо активними у запровадженні українізації були колишні боротьбісти (див. Українська Партія Соціалістів-Революціонерів-Боротьбістів (комуністів)), М. Хвильовий та М. Скрипник з їхніми послідовниками. Велику роль у здійсненні українізації відіграли українці із західноукраїнських земель, які залишилися в УССР після поразки української революції 1917—1920 років, або приїхали (переважно з Галичини) пізніше, гнані, з одного боку, антиукраїнською політикою Польщі, а з другого — натхнені вірою у відродження суверенної України в тодішній УССР.
Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках: лист 1926 Й. Сталіна до Л. Кагановича з попередженням проти ухилу М. Хвильового, який кинув гасло «геть від Москви» і жадав повної українізації пролетаріату; того ж року усунення О. Шумського з України; 1928—1929 ліквідація літературних організацій ВАПЛІТЕ і Ланка-МАРС, пізніше журнал «Літературний ярмарок» і «Пролітфронт», переслідування неокласиків; ліквідація УАПЦ, розгром Української Академії Наук; заслання М. Грушевського до Москви (1931) тощо. Остаточно українізація була припинена з призначенням у січні 1933 П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У. Протягом 1933—1934 у постишевському терорі більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник й ін.), виїхали в інші республіки, щоб перечекати терор (О. Карпеко), і відтоді неофіційно почалася русифікація, яка особливого прискорення набрала по Другій світовій війні.