Главные занятия жителей Афин складываются из природно-климатических особенностей территории. Это земледелие, торговля, ремесло, виноделие.
Например, земледелие было одной из самых важных занятий, и выделять причины этого, я думаю, не нужно. Афиняне выращивали ячмень, пшеницу и бобы на плоскогорьях, виноград и оливки на склонах гор. Виноград и оливки были ценными продуктами. Из винограда делали в основном вино, потому что с пресной водой была напряженка. Что касается оливковое мало, то есть также использовали в пищу и в быту (например, вместо мыла, как лекарство). Кроме того, и то, и другое отлично продавалось.
Конечно, греки также занимались скотоводством. Они разводили коров, овец и коз. Животные паслись на склонах гор. Из молока они делали сыр.
И поскольку хлеб всему голова, а хлеба в Аттике его много не вырастишь из-за географических особенностей, пришлось развивать торговлю и покупать зерно у соседей или пускаться в колонизацию и привозить хлеб из-за моря. Зерно греки обменивали на вино, оливковое масло, изделия ремесленников.
Также греки занимались ремеслом, особенно ценились изделия гончаров. Они изготавливали вазы, тарелки, кубки, амфоры. Эти и другие товары охотно покупали по всему миру.
Греки изготавливали вино и это было отдельной отраслью занятий. Греческое вино тоже везде ценилось, его раскупали.
Греция омывалась и омывается тремя морями. Грех было не заняться рыболовством и мореплаванием. Рыба была главным мясом афинских рыбаков, которые приносили банки, наполненные осьминогами, сардинами, кальмарами, тунцом, рыбой-мечом и особенно кильками из портового города Пирей. Угри были особенно популярны среди аристократов.
ответ:Українська інтелігенція — творці інтелектуальних, духовних цінностей українського народу[1].
Сформувалася в XIX ст. на ґрунті певних соціальних традицій, що віками розвивалися на українських теренах. Виразниками цих традицій у давні часи була протоінтелігенція – духовно багаті, а в більш пізні часи ще й високоосвічені особистості. В додержавний період людської історії домінуючою формою духовного життя була релігія, а своєрідною "протоінтелігенцією" були жерці (див. Волхви). Саме від духовних осіб тих віків веде свій "родовід" давньоукраїнська протоінтелігенція. Визначальною віхою в історії її розвитку було запровадження християнства в Київській Русі (див. Хрещення Київської Русі): церква монополізувала суспільні функції збереження й відтворення культурного доробку всього суспільства, а отже й процес духовного збереження та відтворення самої протоінтелігенції (див., наприклад, Літописання), і водночас стала джерелом державотворчої ідеології. Ці обставини істотно вплинули на усвідомлення протоінтелігенцією свого призначення в суспільстві та обумовили певні зрушення в її соціальній природі. Зокрема,
по-перше, церковна протоінтелігенція формувалася за рахунок різних верств суспільства – і демократичних "низів", і феодальних "верхів", адже до стану церковнослужителів міг потрапити будь-хто з віруючих,
по-друге, церковна протоінтелігенція за своїм ставленням до держави була однорідною – вона захищала і підтримувала інтереси владної верхівки. Соціальна ієрархія та суспільний стандарт того часу жорстко регламентували діяльність протоінтелігенції. Втім, з часом у діях "протоінтелігенції" як когорти освічених людей почала проявлятися дуалістичність природи освіченості: у процесі самовідтворення вона продукувала як тих, хто обслуговував державну систему, так і опозиціонерів, духовних "дисидентів", речників численних "єресів". З часом ця дуалістичність стала родовою ознакою інтелігенції.