Объяснение:
близько 938 — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968). 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря
Итоги правления Генриха VIII
В правление Генриха VIII стали ясны многие специфические черты английской абсолютной монархии. Если беспощадная борьба с феодальной знатью не представляла чего-то особенного по сравнению с другими европейскими государствами, то отношения королевской власти с парламентом, а именно сохранение сословного представительства и теснейший альянс с ним, в противоположность тому, что было во Франции, в высшей степени специфичны и объясняются собственно английской ситуацией. Столь же специфичны полное подчинение реформированной английской церкви абсолютному монарху, поглощение церкви государством и беззастенчивый грабеж церковных имуществ, нигде не проходивший в столь классических и неприкрытых формах.