Відповідь:
еред дослідників відсутній єдиний погляд про час і місце виділення з українофільства як феномену політичного українського руху. Також дискусійним є питання про основні рушійні сили його формування.
У своєму досліджені «Українство в Росії: Новійші часи.» Володимир Дорошенко розділяє розвиток українського руху в Росії на три етапи. Перший, Полтавсько-Харківський, тривав з кінця XVIII ст. до 40-х років XIX ст. Саме тоді, у 1791, козацька старшина направила Василя Капніста до Німеччини шукати до проти «російської тиранії», котра брутальною рукою скасувала українські вольності. Другий, Петербурзько-Київський, тривав в 40-х роках. В 70-х роках рух переноситься до Києва. Відтоді, на його думку Київ стає столицею новітнього українського руху.[3] Подібні стадії виділяв і М.С. Грушевський.
Початок
Детальніше: Новгород-Сіверський патріотичний гурток та Малоросійське таємне товариство
Василь Капніст
Відокремлення українців із християнського загалу Речі Посполитої відбувалося на ґрунті української етнічної ідентичності в ході: піднесення ролі міст як інтелектуальних центрів; пошуків релігійного порозуміння між православними і католицькими конфесіями; поширення протестантського руху і реформаційного вільнодумства в умовах утисків як на Заході так і на Сході Європи; розвитку православних церковних братств і відповідної шкільної освіти; загострення боротьби православної церкви з католицькою; боротьби козацтва за своє самоутвердження та виникнення союзу козацтва з православною церквою. Могутній поштовх процесам само-ідентифікації українських вищих в суспільства з українською людністю, з українською територією та з українськими релігійними цінностями був даний національною революцією 1648–76. Однак, після прийняття Гетьманщиною протекції московського царя ці процеси поступово почали згасати. Козацька еліта віддавала перевагу не стільки політичній чи етнорелігійній ідентичності, скільки становій, добиваючись урівнення себе в правах з російським дворянством[4].
Поштовхом до відродження української національної ідентичності стали загальноєвропейські історичні зміни 18 ст. Вони збудили в української еліти потребу знайти свою «українську правду». І хоча цей пошук спочатку підпорядковувався передусім становим інтересам української козацької старшини, однак створення українською елітою власного історичного міфу (найвиразніше представленого в анонімній «Історії Русів») та консолідація навколо ідей республіканізму дали їй можливість вийти за межі корпоративних інтересів і закласти наріжні камені в процес формування модерної української нації[5][6].
У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл (Новгород-Сіверського патріотичного гуртка) перебував у Берліні. Він вів переговори з представниками пруських урядових кіл, про можливість надання до українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.
1821 року Василь Лукашевич заснував Малоросійське таємне товариство, що ставило собі за мету створення української самостійної держави.. Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові та інших містах. Малоросійське таємне товариство мало тісні зв'язки з Товариством Об'єднаних Слов'ян і польськими патріотичними організаціями, зокрема товариством Темпляри. В 1826 членів Малоросійського товариства було заарештовано.
Пояснення:
135
Объяснение:
1.Сенат и Народное собрание с трудом управляли державой. Полководцы вели войны далеко от Рима и часто не подчинялись сенату. Но и среди нобилей не было единства. Одни считали, что ничего не надо менять, другие настаивали на переменах.
Римляне умели выходить из трудных ситуаций. На заре Римской республики патриции и плебеи смогли в итоге примириться. Но теперь римляне взялись за оружие, чтобы убивать друг друга. Произошло самое страшное, что может случиться в истории страны, — гражданская война
2.Предложили земельный закон позволяющий каждой семье иметь не более 1000 югеров (1/4 га) земли. Если у богатых были избытки земли их раздавали беднякам.
3.Тиберий Гракх говорил, что неправильно, когда у многих римлян нет даже клочка своей земли: ведь воином может быть только тот римлянин, у которого есть земля.
Однако дело Тиберия через десять лет продолжил его брат, Гай Гракх. Он не только стал раздавать земли беднякам, но и провел хлебный закон. Согласно ему государство продавало беднякам хлеб в 10 раз дешевле, чем он стоил на рынке. Гай Гракх предложил начать широкое строительство дорог по всей Италии, чтобы дать возможность беднякам заработать деньги
1)Главные причины поражения восстания Спартака:
-Недостаточная организация восставших,рабы не объединились как армия и не выполняли приказы Спартака.
-Недостаток вооружения и боевых навыков,рабы были людьми из разных сословий,многие были просто пастухами и земледельцами.
-Отсутствие общей цели,распри между руководителями восстания,отсутствие чёткой стратегии и тактики .
-Плохое взаимопонимание между рабами,разные языки и культура,разрозненность действий,население никак не поддержало восставших.
-Сильная,организованная,экипированная армия Рима,чёткое руководство Марка Красса и Гнея Помпея,численное превосходство римлян.
2)Восстание Спартака произошло в 73 - 71 годах до нашей эры.В первом веке до нашей эры .
3)73-71 год до нашей эры-это первая половина века.
4)Установление республики произошло в 509 году до нашей эры. В 49 году до нашей эры Цезарь захватил власть в Риме.509-49=460
460 лет от установления республики до захвата Цезарем власти в Риме.