Мента́льність (від лат. mens — пов'язаний з духом, духовністю б мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад етнічного, професійного або соціального до навколишнього світу[1].
Ментальність — сукупність соціально-психологічних настанов, автоматизмів та навичок свідомості, які формують бачення світу та уявлення людей, що належать до тої або іншої культурної спільноти. Як будь-який соціальний феномен, ментальності історично мінливі, але зміни в них відбуваються дуже повільно. Основні наукові дисципліни, які досліджують феномен ментальності, – соціальна психологія, соціолінгвістика, соціальна історія, культурна та соціальна антропологія.
Объяснение:
М. Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів.[2] Зокрема однієї із рис українського менталітету є надмірна любов українців до гумору, сатири і взагалі сміху. Також до особливостей нації відносилося те що, внаслідок пізнішої кріпацької залежності, українці не були обтяжені надто великими податками й поборами, всіма верствами мали змогу навчатися грамоти. Не лише козаки, а й простолюд міг тією чи іншою мірою впливати на владу[3].
Українці, при всіх обмеженнях, які історично зумовлені, воліли жити за нормами свободи, причому індивідуальної свободи. Це було їхньою потребою і тією політичною програмою чи ідеалом. Суспільні форми життя і їхнє державно-правове вирішення на українських землях, починаючи з Козацької республіки, не були ідеальними. Але вони були набагато ліберальнішими, гуманнішими, цивілізованішими, ніж ті, які їм нав’язували ззовні. Це добре і наочно демонструє поява першої в Європі демократичної й республіканської конституції, яку склав гетьман в екзилі, сподвижник Івана Мазепи – Пилип Орлик[4].
,12212134456677334554456677655444