Внутренняя политика Ивана III
Заветной целью деятельности Ивана III было собирание земель вокруг Москвы, покончить с остатками удельной разобщенности ради создания единого государства. Жена Ивана III, Софья Палеолог, всячески поддерживала желание мужа расширить Московское государство и укрепить самодержавную власть.
Полтора столетия Москва вымогала дань с Новгорода, отнимала земли и почти поставила новгородцев на колени, за что они ненавидели Москву. Понимая, что Иван III Васильевич окончательно хочет подчинить себе новгородцев, они освободили себя от присяги великому князю и образовали общество по Новгорода, возглавляемое Марфой Борецкой, вдовой посадника.
Новгород заключил договор с Казимиром, королем польским и великим князем литовским, по которому Новгород переходит под его верховную власть, но при этом сохраняет некую самостоятельность и право на православную веру, а Казимир обязуется защитить Новгород от посягательств московского князя.
Два раза Иван III Васильевич посылал послов в Новгород с добрыми пожеланиями образумиться и вступить в земли Московские, митрополит московский пытался убедить новгородцев «исправиться», но всё тщетно. Пришлось Ивану III совершить поход на Новгород (1471 г.), в результате которого новгородцы были разбиты сначала на реке Ильмень, а затем Шелонь, Казимир же не пришел на В 1477 г. Иван III Васильевич потребовал от Новгорода полного признания его своим хозяином, что вызвало новый мятеж, который был подавлен. 13 января 1478 г. Великий Новгород полностью подчинился власти московского государя. Чтобы окончательно усмирить Новгород, Иван III в 1479 г. сменил новгородского архиепископа Феофила, неблагонадежных новгородцев переселил в московские земли, а на их земли поселил москвитян и других жителей.
При дипломатии и силы Иван III Васильевич подчинил себе и другие удельные княжества: Ярославское (1463 г.), Ростовское (1474 г.), Тверское (1485 г.), Вятские земли (1489 г.). Свою сестру Анну Иван выдал замуж за рязанского князя, тем самым обеспечив себе право вмешиваться в дела Рязани, а позднее и заполучил город по наследству от племянников.
Бесчеловечно поступал Иван с братьями, отнимая у них уделы и лишая их права какого-либо участия в государственных делах. Так, Андрей Большой и его сыновья были арестованы и заключены в тюрьму.
Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.